Фiлософсько-етичне обгрунтування сенсу людського життя
Доклад - Философия
Другие доклады по предмету Философия
3;тя це моральне щастя, воно даСФться людинi за морально гiдне життя.
Гегель звязуСФ цю проблему з призначенням людини. Призначення людини як розумноi, духовноi iстоти Гегель бачить у ii здатностi активно втручатися у зовнiшнi обставини, пiдкоряти iх собi, вiльно обирати долю, прилучатись до свiту людськоi культури. На цьому шляху людина стикаСФться з безлiччю суперечностей, але розум дозволяСФ не ховатись вiд них, а переборювати. Щастя пробиваСФться крiзь муки i страждання, воно активно, дiяльно працюСФ для свого здiйснення.
Матерiалiстичне осмислення iсторii людського суспiльства К. Марксом i Ф. Енгельсом розкрило нову сторiнку в обгрунтуваннi iснуючоi суперечностi мiж особистим i суспiльним, щастям i обовязком, викриваючи сутнiсть людського самовiдчуження, роздвоСФння. Фiлософи стверджували, що змiна людського життя, знищення матерiальних суперечностей неодмiнно призведе до зникнення моральних суперечностей. РЖ ця форма iснування суспiльства комунiстична може бути досягнута спiльною працею iндивiдiв, для яких дане завдання стаСФ особистою потребою й iдеалом. У прагненнi до комунiстичного iдеалу людина все бiльше наближаСФться до справжнього, iстинного щастя. Щастя це боротьба, коротко сформулював Маркс.
Виведення формули щастя класична фiлософська проблема. Множиннi спроби реалiзацii теоретичних схем загального щастя не завершувались успiхом. Новi теоретичнi схеми не вiдповiдали потребам бiльшостi, фiлософська формула щастя передбачаСФ щастя нелегке, важке, можливiсть бути щасливим за будь-яких умов життя i приписуСФ тому, хто бажаСФ щастя, остерiгатися зовнiшнiх благ, обмежувати своi потреби, уникати задоволень. Повсякденнi ж уявлення про щастя, навпаки, сподiваються на вдачу, щасливий збiг обставин, на досягнення всього, до чого притягуСФ i чого хотiлося 6 мати. Цi два боки щастя завжди спiвiснують у суспiльнiй свiдомостi, пiдтверджуючи i спростовуючи один одного, перетворюючись в особистiсних розумiннях. Особливiсть щастя полягаСФ в тому, що для нього немаСФ рамок, воно завжди нове, несподiване, неповторне, воно в постiйному русi, становленнi. Розумiння щастя одного iндивiда не спiвпадаСФ iз розумiнням iншого.
Звязано це з тим, що щастя субСФктивне, iндивiдуальне за формою переживання, але обСФктивне за змiстом. Як поняття моральноi свiдомостi, щастя за своiм обСФктивним змiстом спираСФться на деякi загальнi уявлення i закономiрностi щасливого життя, якi присутнi в суспiльному досвiдi й безпосередньо впливають на iндивiдуальнi мрii, завдання, iдеали. Наприклад, задоволенiсть своСФю роботою, радiсть спiлкування з друзями, щастя сiмейного життя тощо опосередковуються обСФктивною соцiальною, моральною цiннiстю цих форм людського життя (працi, дружби, сiмi тощо). Що ж може бути загальним у поняттi щастя?
Безперечно, щастя це стан душi. Л. М. Толстой чудово зазначив, що щастя не в тому, щоб робити завжди, що хочеш, а в тому, щоб хотiти того, що робиш. Очевидно, перше, що обумовлюСФ щастя, це здатнiсть до його вiдчуття. Бути щасливим означаСФ бути самим собою, усвiдомлювати себе у станi задоволеностi життям, окремими його актами, досягненням поставленоi мети тощо, що, у свою чергу, СФ ознакою глибини i талановитостi особистостi, тобто здатностi бути щасливим. Далi, переживання щастя безперечно повязане iз станом пiднесення життСФвих сил, здiбностей, творчого досягнення, втiлення життСФвого задуму, тобто щастя почуттСФво-емоцiйна форма можливостей самореалiзацii особистостi, що, у свою чергу, базуСФться на генеральних цiлях, сенсах та iдеалах життя. Щастя це вiдчуття, усвiдомлення та iнтегральне позитивне ставлення субСФкта до своСФi моральноi дiяльностi-на основi власного розумiння сенсу життя, що переживаСФться у виглядi оптимiстичного умонастрою, задоволення повнотою свого буття, реалiзацiСФю цiлей.
Сенс життя, щастя, обовязок це результати цiннiсного засвоСФння складних звязкiв, суперечностей, сутностей соцiокультурних реалiй, в яких вiдбиваСФться моральне ставлення до людини. Вiдображуючи специфiку буття, творчостi i стосункiв суспiльноi людини, вони несуть у собi iнформацiйне i спонукаюче навантаження, яке орiСФнтуСФ людську свiдомiсть на вироблення моральних форм життя.
Гедонiзм фiлософський напрям етики, який вважаСФ радiсть вiд фiзичного задоволення вищим благом i умовою щастя у життi. Поняття гедонiзму (у визначеннi Епiкура) використовуСФться для опису матерiально орiСФнтованого, корисливого погляду на життя.
Основоположником гедонiзму вважаСФться Арiстiпп (435355 рр.), сучасник Сократа. Арiстiпп розрiзняСФ два стани душi людини: задоволення як мяке, нiжне i бiль як грубий, поривчастий рух душi. При цьому не робиться вiдмiнностi мiж видами задоволення, кожне з яких в своiй сутi якiсно схоже на iнше. Шлях до щастя на думку Арiстiппа лежить в досягненнi максимального задоволення i уникненнi болю. Сенс життя за Арiстiпом полягаСФ саме у фiзичному задоволеннi.
Утилiтарист Джеремi Бентам називаСФ такий пiдхiд обачнiстю гедонii. Генрi Сидгвiк (Henry Sidgwick) в своСФму описi утилiтаризму XIX сторiччя розрiзняСФ мiж етичним i психологiчним гедонiзмом. Психологiчний гедонiзм СФ антропологiчною гiпотезою про прагнення людини збiльшити власнi радощi. Таким чином перспектива задоволення або уникнення розчарування СФ СФдиним мотивом вчинкiв людини. Етичний гедонiзм СФ у свою чергу нормативною теорiСФю або групою теорiй про те, що людина повинна прагнути до задоволення або власному (егоiзм гедонii) або загальному (у