Фiлософськi погляди Г.С. Сковороди
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?я вiн розглядаСФ тiльки через призму внутрiшньоi натури людини. З фiлософii Сковороди слiдуСФ, що внутрiшня натура, в кiнцевому результатi, виражаСФться через взаСФмодiю з певним виглядом працi. Тема "спорiдненоi працi" - ця одна з самих найважливiших тем, що розвиваються Сковородою. Ця тема перейшла з його байок в фiлософiю i досягла такоi висоти, що придбала значення загального принципу, що визначаСФ не тiльки людське щастя, але навiть значення людського буття.
Третiм - з iснуючих "трьох свiтiв" - СФ символiчний свiт, що ототожнюСФться Сковородою з БiблiСФю. Бiблii також приписуСФться iснування двох натур - зовнiшньоi i внутрiшньоi. Сковорода вважаСФ, що представленi в Бiблii легенди - це фантазiя, обман, фальсифiкацiя, небилицi, брехня, з одного боку, але в них закладене таСФмниче значення, корисне i повчальне знання - з iншого.
Сковорода i сам написав декiлька притч з вигаданими образами, але з глибоким внутрiшнiм значенням. Тому i Бiблiю вiн розглядав як iнструмент збагнення прихованоi таСФмницi. Збагнення внутрiшньоi натури Сковорода звязуСФ з пiзнанням краси. Вiн вважаСФ, що зовнiшня форма - це випадкове, явище, що вноситься в природу, а внутрiшня натура - це iстинне джерело краси.
Застосовуючи фiлософiю двох натур i трьох свiтiв до людини, Сковорода робить висновок, що людина здiйснюСФ прекраснi вчинки i щаслива тiльки тодi, коли вона погодить свою поведiнку i образ життя зi своiми природними схильностями.
Звязок фiлософськоi спадщини Сковороди з сучаснiстю.
У фiлософському вченнi Сковороди не тiльки сама сильна i яскрава, але i сама важлива для сучасностi СФ теза про щастя людини i людства загалом. У попереднiх главах вказувалося, що у вченнi Сковороди щастя людини не звязуСФться з все бiльш повнiшим задовiльненням ii потреб.
У Сковороди розумiння щастя маСФ бiльш глибоке корiння. Суть щастя вiн звязуСФ з образом життя самоi людини. Найбiльш повно ця суть розкриваСФться через вислiв Сократа: "тАжРЖнший живе для того, щоб iсти, а я - iм для того, щоб жити. тАж" - яким Сковорода вiдкриваСФ свiй трактат пiд назвою "РЖкона Алкивiадська". Своiм розумiнням щастя Сковорода як би захищаСФ людську "природу" вiд примiтивного ii зведення до споживання i користi. Сам вiн обрав такий образ життя, який з його слiв допомагав йому "не жити краще", а "бути краще". Прагнення "бути краще" вiн звязував з поняттям "чистоi совiстi": "краще годину чесно жити, чим поганить цiлий день".
Найбiльшоi глибини теза про щастя досягаСФ на тому моментi, коли Сковорода визначаСФ саму суть "чесного життя" i "чистоi совiстi". ВиявляСФться ця суть розкриваСФться через трудову дiяльнiсть людини. У Сковороди не всяка праця веде до чесного життя i чистоi совiстi. У нього праця - це не обовязок, не борг, не примушення (як суспiльство вважаСФ сьогоднi), а, навпаки, вiльний потяг людини. Процес працi розглядаСФться як насолода i вiдчуття щастя навiть незалежно вiд його результатiв. Такiй працi Сковорода даСФ визначення "спорiднена". Роздiлення людей, що займаються "спорiдненою" i "неспорiдненою" працею - це i СФ сама глибока думка, на яку можна спиратися при розвязаннi сучасних проблем людства. Думка про те, що щастя людини полягаСФ в працi, i що вона зробила мавпу людиною, вiдвiдувала багатьох фiлософiв i ранiше. Але визначення працi з позицiй джерела свободи i щастя, або джерела страждання i нещастя людей зустрiчаСФться досить рiдко. У Сковороди вперше ця тема визначилася як головна i в лiтературних творах, i в фiлософських трактатах. Вся його творчiсть виходить з розумiння того, що людство може обСФднати тiльки праця з суспiльною користю i особистим щастям - "спорiднена" праця. Праця ж "неспорiднена" - джерело деградацii i людини, i людського суспiльства.
Сучасна екологiчна криза - це свiдчення того, що людство займаСФться в основному "неспорiдненою" працею i ще не усвiдомило роль "спорiдненоi" працi, повязаноi з суттю самоi людини. Тiльки на основi пiзнання людиною своiх природних здiбностей - своСФi функцii в природi, можна перейти на перспективну траСФкторiю розвитку.
Передова частина людства чуйно вловлюСФ цю думку Сковороди. Свiтова громадськiсть зараз визнаСФ, що щастя i мир на планетi залежать в бiльшiй мiрi не вiд того, що люли умiють робити, а вiд того, на що направлена iх дiяльнiсть.
Заняття "спорiдненою" працею накладаСФ вiдбиток i на образ життя людини. Бiографи Сковороди, наприклад, стверджують, що письменник Лев Толстой любив Сковороду саме за те, що його образ життя гармонiював з його вченням. Сам же Толстой страждав вiд дисгармонii мiж власним вченням i безсиллям порвати з життям, не вiдповiдним його iдеалам.
Висновок.
Фiлософська спадщина Г. С. Сковороди багатогранна. Вона охоплюСФ самi рiзноманiтнi аспекти людського життя: науку, релiгiю, культуру, мистецтво. Цiлком природно, що про все написати неможливо, так i у автора роботи немаСФ таких глибоких знань по кожному з напрямiв. Однак, що можна однозначно зтверджувати, так це те, що всi гранi спираються на загальний центральний стержень, що розглядаСФ проблему природи людини i ii призначення. Цей стержень включаСФ в себе i сам образ Сковороди, що пiдтвердив практикою життя силу свого вчення.
НемаСФ особливоi потреби писати про те, що вчення Сковороди виникло не на пустому мiii. Можна лише вiдмiтити, що ще грецький фiлософ С?/p>