Фiлософськi погляди Г.С. Сковороди
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
е не пiймав"
Г. С. Сковорода
Формально фiлософська система Сковороди укладаСФться в один рядок. Основа цiСФi системи полягаСФ в iснуваннi "двох натур" i "трьох свiтiв". Розшифровка iснування "двох натур" слiдуСФ безпосередньо з трактату "Про Бога": "тАжВесь свiт складаСФться з двох натур: одна - видима, друга - невидима. Видима натура зветься твар, а невидима - Бог. ... у стародавнiх [людей] Бог звався тАЬрозум всесвiтнiйтАЭ. Йому в них були рiзнi iмена: натура, буття речей, вiчнiсть, час, доля, необхiднiсть, фортуна та iн. А в християн найвiдомiшi йому iмена такi: дух, Господь, цар, отець, розум, iстина. ... Що ж до видимоi натури, то iй також не одне iмя, наприклад: речовина чи матерiя, земля, плоть, тiнь та iн. тАж".
Питання про Бога, який складаСФ першооснову усього сущого - "вищу всiх причин причину", внутрiшню причину розвитку всього свiту, СФ одним з основних питань в фiлософськiй системi Сковороди. Своiм уявленням про Бога вiн поставив себе в опозицiю по вiдношенню до церкви, що дотримуСФться бiблiйноi легенди про створення свiту Богом протягом шести днiв. На вiдмiну вiд церковного, його Бог - вiчний початок - невловимий i невидимий, оскiльки вiн, "будучи присутнiм у всiм, не СФ нi частиною, нi цiлим, не маСФ мiри, часовоi i просторовоi характеристики". Таке розумiння Бога, що ототожнюСФться з природою, отримало в фiлософii назву пантеiзму. Сам термiн "пантеiзм" був уперше введений англiйським фiлософом Джоном Толандом, хоч уявлення про тотожнiсть Бога i природи були закладенi ще нiдерландським фiлософом Бенедiктом Спiнозою.
Представлення Сковороди не можна вiднести нi до чистого iдеалiзму, нi до чистого матерiалiзму. У нього Бог i матерiя спiвiснують поряд, хоч невидима натура завжди первинна - тобто у Сковороди мета розвитку матерii задана Богом. Оскiльки будь-який розвиток свiту розумiСФться Сковородою як здiйснення мети, то розвитком управляють внутрiшнi закони, якi визначають можливi кордони саморозвитку. Цi кордони саморозвитку заданi Богом i вiд людей не залежать. Творчiсть же можлива тiльки в рамках вiдведених Богом - природними законами - кордонiв.
Розберемо тепер, що ж переховуСФться пiд iснуванням "трьох свiтiв", кожний з яких також володiСФ двома натурами - видимою i невидимою.
Першим i головним свiтом у Сковороди СФ весь Всесвiт - макрокосм. Макрокосм включаСФ в себе все народжене в цьому великому свiтi, складеному з паралельних незлiченних свiтiв. У цьому свiтi немаСФ нi початку, нi кiнця - вiн вiчний i безмежний. Метою пiзнання цього свiту СФ не опис окремих предметiв, а розкриття iх невидимоi натури - збагнення iх внутрiшнього значення, бо через внутрiшню суть окремих речей можна осягнути "таСФмнi пружини розвитку всього Всесвiту". При цьому Сковорода вважаСФ, що внутрiшня невидима суть речей завжди повязана з видимою через зовнiшню форму, яка визначаСФться мiрою, ритмом, симетрiСФю, пропорцiСФю.
Другим з "трьох свiтiв" СФ малий свiт - мiкрокосм - свiт людини. Звернемося до трактату пiд назвою "Симфонiя, названа книга АСХАНЬ, про пiзнання самого себе". У цьому трактатi вiд iменi одного з дiйових осiб - "Друга" - задаСФться питання з подальшою на нього вiдповiддю: "тАжА що ж таке людина? Що б воно не було: чи дiло, чи дiя, чи слово - все те марнота, якщо воно не отримало свого здiйснення в самiй людинi. ...вся оця рiзновида плоть, уся незмiрна незлiченнiсть i видимiсть сходиться в людинi i пожираСФться в людинi. тАж".
Отже, згiдно з представленнями Сковороди, все, що здiйснюСФться в свiтi - макрокосмi, знаходить своСФ завершення в людинi - мiкрокосмi. З позицiй вчення Сковороди можливостi пiзнання свiту людиною нiчим не обмеженi. Прагнення людини до пiзнання ототожнюСФться з прагненням людини до Бога без посередникiв, бо Богом СФ сама природа, а людина - ii витвiр, - пiзнаючи Бога - пiзнаСФ самого себе. У цьому значеннi Сковорода заперечуСФ агностицизм - вчення про непiзнаванiсть свiту.
Дуже тонким моментом в теорii пiзнання Сковороди СФ той факт, що вiн не звязуСФ множення людиною своiх пiзнань iз зростанням матерiальних потреб, задовiльнення яких розумiСФться як досягнення людського щастя. Швидше навпаки: чим краще людина пiзнаСФ саму себе i оточуючий ii свiт, тим розумнiше i скромнiше повиннi бути ii потреби.
Ця думка особливо яскраво виражена в "Притчi, названiй "Еродiй":
тАЬтАжВмiй малим ти вдовольняться. За великим не женися,
Сiтi кинуто на лови, iх ти вельми бережися.
Я кажу вам, що не треба у розкошах жити,
На таких, кажу, повсюди розпинають сiтi.
Триста впало у неволю з пристрастi в цiм часi,
Шiстсот плачуть у хворобах дуже були ласi. тАжтАЭ.
Що ж до щастя, то як буде показано нижче, воно повязане не iз задоволенням все зростаючих матерiальних потреб, а з радiстю працi.
РЖснуючий же свiт Сковорода характеризував в одному трактатi як: "свiт СФ бенкет скажених, торжище що хитаються, море що хвилюються, пекло що мучаться", а в iншому, як: "свiт СФ море що топляться, краiна СФ виразкою прокажених, огорожа лютих левiв, острог приваблених, торжище блудних, пiч, роспаляюча пристрастi, бенкет скажених, хоровод пяно-навiжених, i не протверезяться, поки не втомляться, стисло сказати, слiпi за слiпим в безодню грядущi".
Можливiсть подолання людиною моральних вад Сковорода звязуСФ не iз зовнiшнiми обставинами, а з внутрiшнiми якостями людини. Взагалi науку про людину Сковорода вважаСФ вищою з всiх наук. Людське щас?/p>