Фiлософськi iдеi Сократа
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Реферат
на тему:
Фiлософськi iдеi Сократа
Сократ (470-469 - 399 до н. э.) - перший з трьох видатних мислителiв епохи високоi класики Стародавньоi Грецii. Вiн був втiленням еллiнськоi мудростi, його називали святим грецькiй фiлософii. Зробивши фiлософiю своСФю спецiальнiстю, вiн проте не залишив пiсля своСФi кончини фiлософських творiв. ПояснюСФться це просто: своi iдеi Сократ вважав за краще висловлювати в уснiй формi учням, слухачам i опонентам. Те, що вiдомо про життя i дiяльнiсть Сократа, дiйшло до нас завдяки роботам Ксенофонта, Платона i Арiстотеля. Саме на пiдставi iх спогадiв можна викладати погляди Сократа. Фiгура Сократа вкрай знаменна: його життя i смерть символiчно розкриваСФ природу фiлософii.
Сократ вiдбувався з простiй i бiдноi сiмi - був сином каменотеса Софронiська i повитухи Фенарети, а тому не отримав в дитинствi i юностi витонченоi освiти i виховання, яке було обовязковим для хлопцiв з аристократичних сiмей. Зовнiшнiсть Сократа всi називали потворною. Вiн був схожий на Силена: невеликого зростання, з великим животом, кирпоносий, товстогубий, з товстою шиСФю i великою лисиною. Його подоба нiяк не вiдповiдала iдеалам того часу, i, що приголомшувало понад усе, зовнiшнiсть фiлософа не вiдповiдала тАЬкрасi його душiтАЭ. Вiн завжди був одягнений в старий, пошарпаний одяг i усюди ходив босонiж. Його байдужiсть до жари i холоду, голоду i спразi дивувало всiх. Але все це лише ушляхетнювало умiння Сократа панувати над всiм земним, над собою i показувало велич його духу. Зовнiшнiй вигляд донесли до нас двi герми, що мають написи. На однiй Сократ змальований з Сенекой, на iншiй, що знаходиться в Неаполi, вiн змальований один. На першому портретi фiлософ зявляСФться людиною життСФрадiсним, навiть декiлька хтивим, проте за негарною зовнiшнiстю ясно видно його мудрiсть. Другий портрет Сократа виник лише пiсля його смертi. Афiняни створили його, розкаявшись в тому, що змусили його випити чашу з отрутою. На портретi несправедливо засуджений фiлософ змальований таким, яким його сприймали учнi. Художник не став змальовувати зовнiшню потворнiсть, бажаючи пiдкреслити етичну красу людини. Раннiй портрет Сократа змальовуСФ його жебраком, невимогливою i самотньою людиною, не понятим нi своСФю дружиною Ксантiппою, нi багатьма iншими людьми. На пiзньому портретi перед нами - мудрець, який проголосив: РЖснуСФ лише один бог-знання, i лише один диявол - неуцтвотАЭ. Нам вiдомi лише голови Сократа. Спроба доповнити одну iз статуй в Копенгагенi головою фiлософа не принесла очiкуваного результату. Проте в Британському музеi знаходиться статуетка, що змальовуСФ Сократа, що раптово зупинився: цiлком iмовiрно, що пiд час прогулянки по ринку вiн зустрiв знайомого i вирiшив почати з ним фiлософську бесiду.
Сократ як обСФкт вивчення представляСФ значнi труднощi. Безперечно, що вiн був афiнським громадянином, що володiв невеликими засобами, який проводив свiй час в диспутах i учив молодь фiлософii, але не за грошi, як це робили софiсти. Достовiрно вiдомо, що в 399 роцi до н.е., коли Сократу було близько 70 рокiв, вiн був засуджений, засуджений до смертi i страчений на афiнський зразок. Обвинувачами Сократа були демократичний полiтичний дiяч Анiт, поет-трагiк Меле i невiдомий ритор Лiкон. Вони стверджували, що Сократ винен в тому, що не поклоняСФться тим богам, яких визнаСФ держава, але вводить iншi, новi божества i що вiн винен в розбещеннi молодi, оскiльки учив ii тому ж самому. Йому дали випити чашу з отрутою. Але за межами цих фактiв зведення про Сократа набувають спiрного характеру. ДвоСФ з учнiв Сократа, Ксенофонт i Платон, написали про нього багато, але розповiдають про нього вельми рiзнi речi.
Ксенофонт стверджуСФ, що Сократ був вельми благочестивий i що вплив його на юнацтво був сповна благотворним. Його iдеi, далеко не були руйнiвними, будучи швидше нудними i банальними. Вiн повiдомляСФ, що Сократ був постiйно зайнятий питанням про те, як добитися того, аби влада в державi належала компетентним людям.
Платон написав "Апологiю Сократа", з якоi можна дiзнатися про деякi аспекти сократiвськоi фiлософii. "Апологiя Сократа" представляСФ собою виправдувальну мову Сократа, виголошену iм на афiнському судi в 399 роцi до н.е. Композицiя включаСФ: мова пiсля звинувачення, передуюча вироку. У нiй Сократ критикуСФ обвинувачiв за наклеп. Вiн говорить, що не боiться смертi, а боiться легкодухостi i ганьби; що вбивство його буде страшне для суддiв, тому що пiсля смертi Сократа навряд чи знайдеться людина, яка заставлятиме iх прагнути до iстини. Мова Сократа пiсля загального звинувачення. тАЬЯ говорю вам, тим, якi убили мене, що вiдплата на вас прийде негайно ж пiсля моСФi смертi, набагато важче, нiж моя смерть, якою ви вбиваСФте мене...тАЭ Мова Сократа пiсля смертного вироку. Тi, хто голосував за страту, - говорить Сократ - заподiяли зло собi, бо iх будуть всi звинувачувати, а його вважати мудрецем. тАЬАле вже i час вирушати, менi - аби померти, вам - аби жити. А хто з нас йде на кращу справу, вiдомо одному боговiтАЭ. тАЬАпологiя СократатАЭ даСФ ясне зображення людини певного типа: людини упевненого в собi, великодушного, байдужого до земного успiху, вiруючого, що iм керуСФ божественний голос, i переконаного в тому, що для добродiйного життя найважливiшою умовою СФ ясне мислення.
У тАЬБенкетiтАЭ Платона постiйно пiдкреслюСФться умiння Сократа панувати над всiма плотськими пристрастями. Вiн рiдко пив вино, але коли пив, то мiг перепити будь-якого; але нiхт?/p>