Фiлософськi iдеi Сократа
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
? нiколи не бачив його пяним. У коханнi, навiть при найсильнiших спокусах, вiн залишався тАЬплатонiчнимтАЭ. У дуалiзмi небесноi душi i земного тiла вiн досяг повного панування душi над тiлом. Вирiшальним доказом цього панування СФ його байдужiсть до смертi.
Сократ - представник iдеалiстичного релiгiйно-етичного свiтогляду, вiдкрито ворожого матерiалiзму. Вперше саме Сократ свiдомо поставив перед собою завдання обТСрунтування iдеалiзму i виступив проти античного матерiалiстичного свiтобачення, природно-наукового знання i безбожника.
Сократ - великий античний мудрець, - стоiть у витокiв рацiоналiстичних i просвiтницьких традицiй СФвропейськоi думки. Йому належить видатне мiiе в iсторii моральноi фiлософii i етики, логiкiв, дiалектицi, полiтичних i правових учень. Спосiб життя Сократа, етичнi i полiтичнi колiзii в його долi, популярний стиль фiлософствування, вiйськова доблесть i мужнiсть, трагiчний фiнал - оточили його iмя привабливим ореолом легендарностi. В центрi сократiвськоi думки - тема людини, проблеми життя i смертi, добра i зла, доброчесностей i пророкiв, права i боргу, свободи i вiдповiдальностi, суспiльства.
Сократ - принциповий ворог вивчення природи. Свiт представляСФться Сократу творiнням божества, тАЭнастiльки великого i всемогутнього, що воно все вiдразу i бачить, i чуСФ, i всюди присутнiй, i про все маСФ пiклуваннятАЭ. Потрiбнi ворожiння, а не науковi дослiдження, аби отримати вказiвки богiв вiдносно iх волi. Сократ слiдував вказiвкам дельфiйського оракула i радив робити це своiм учням. Сократ акуратно приносив жертви богам i взагалi старанно виконував всi релiгiйнi обряди.
Сократ СФ, по сутi, першим старогрецьким фiлософом, хто вiдходить вiд натурфiлософського тлумачення свiту i фiлософськи, тобто шляхом мiркувань i висновкiв, намагаСФться знайти iстину, вiдповiдi на поставлених iм самим i його попередниками-фiлософами питання. Особливим задоволенням для Сократа була бесiда з самовдоволеною людиною, яка, вкiнець заплутавшись в його каверзних питаннях, втрачала всю свою пиху. Сократ, втiм, змальовував себе простаком, невдачi опонента приписував собi, смiючись над спiвбесiдником. Треба сказати, що цей метод - питально-вiдповiдний - був новим в сучаснiй Сократу фiлософii. З його допомогою можна було легко розбивати обивательськi уявлення про свiт i його пристрiй. На вiдмiну вiд натурфiлософiв, питання, що задаються Сократом, стосувалися в основному не природи, не наук i не богiв, а були про людську свiдомiсть, душу, мораль i призначення людського життя, полiтики i естетики. Сократ по сутi перший звернувся до людини i його СФства. Вiн намагався зясувати, що СФ добро i зло, справедливiсть i закон, прекрасне i потворне.
У своiй фiлософськiй дiяльностi Сократ керувався принципами: сумнiв (тАЬя знаю, що нiчого не знаютАЭ) повинен був привести до самопiзнання (тАЬпiзнай самого себетАЭ). Лише таким iндивiдуалiстичним, дорогою, учив вiн, можна прийти до розумiння справедливостi, права, закону, благочестя, добра i зла.
Основне фiлософське питання Сократ вирiшуСФ як iдеалiст: первинним для нього СФ дух, свiдомостi, природа ж - це щось вторинне i навiть неiстотне, не варте уваги фiлософа. Пiзнання саме себе, по Сократу, - це одночасно пошук справжнього знання i того, по яких принципах краще жити, тобто це пошук знання i доброчесностi. Неуцтво бiльшостi людей виявляСФться в тому, що знання i доброчеснiсть вони розглядають як двi рiзнi субстанцii, незалежнi один вiд одного. Вони вважають, що знання не робить жодного впливу на поведiнку людини. По Сократу, наука, а у вужчому сенсi - знання, яка демонструСФ свою нездатнiсть впливати на людину не може вважатися наукою. Мабуть, його концепцiю можна представити так: вiд неуцтва, через знання, до доброчесностi, а далi - до досконалоi людини i добродiйним стосунки мiж людьми. Дiйсна справедливiсть, по Сократу, це знання того, що добре i прекрасно, в той же час i корисно людинi, сприяСФ його блаженству, життСФвому щастю. Трьома основними доброчесностями Сократ вважав: помiрнiсть (знання, як приборкувати пристрастi), хоробрiсть (знання, як здолати небезпеки) i справедливiсть (знання, як дотримувати закони божественнi i людськi). Лише тАЬблагороднi людитАЭ можуть претендувати на знання. А тАЬземлероби i iншi робiтники дуже далекi вiд того, аби взнати самих себе... адже вони знають лише те, що маСФ вiдношення до тiла i служить йому... тАЭ. Робiтниковi, ремiсниковi, землеробовi (не говорячи вже про рабiв), недоступне знання.
Сократ був непримиренним ворогом афiнських народних мас. Вiн був iдеологом аристократii, його учення вiчностi i незмiнностi моральних норм виражаСФ iдеологiю саме цього класу.
По Ксенофонту, Сократ захоплюСФться тАЬсамими древнiми i найосвiченiшими державами i народамитАЭ, тому що вони тАЬсамi набожнiтАЭ. Сiльське господарство - мати i годувальниця всiх мистецтв, джерело життСФвих потреб для тАЬ благородного панатАЭ, краще заняття i краща наука. Воно повiдомляСФ тiлу красу i силу, спонукав до хоробростi, даСФ вiдмiнних i найбiльш вiдданих загальному благу громадян. Сократ на сторонi вiдсталого села - проти мiста з його ремеслами, промисловiстю i торгiвлею. Такий iдеал Сократа. Треба було виховати адептiв цього iдеалу. Звiдси невпинна, безперервна, така, що день за днем ведеться пропаганда дiяльностi Сократа.
Сократ розмовляСФ про хоробрiсть, розсудливiсть, справедливiсть, скромнiсть. Вiн хотiв бачити в афiнських громадянах людей хоробрих, розсудливих, справедливих в стосунках до своiх друзiв, але не до ворогiв. Громадя