Фiлософська культура особи та ii суспiльна значущiсть
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Shura19@yandex.ru
Фiлософська культура особи та ii суспiльна значущiсть.
Коли ми маСФмо дiло з фiлософським осмислюванням культури, то як правило, нашим об`СФктом СФ культура, як така. Подiбний пiдхiд потребуСФ залишить за дужками, або в якостi прикладiв, або образiв локальноi культури - як нацiональнi, так i регiональнi. А так як кожний дослiдник формуСФться у досконально визначеному фокусi культури та iдентифiкуСФ себе з конкретним народом, то мета осмислення культури у всякому випадку визначаСФ вихiд дослiдника, його думки за межi наявного буття.
Культура як змiст i певна характеристика життСФдiяльностi людини та суспiльства багатогранна. Тому при розглядi ii сутностi, структури, специфiки можливi рiзнi пiдходи. Як результат багатогранностi культури iснуСФ велика кiлькiсть ii визначень у фiлософii.
Сам термiн тАЬкультуратАЭ (вiд лат. cultura - обробка, виховання, освiта) налiчуСФ сьогоднi багато тлумачень. Загальним для них СФ i те, що пiд культурою на противагу тАЬнатурiтАЭ (природi, природному) розумiють те, що створено людиною, штучно.
Ранiше цей термiн зустрiчався тiльки в словосполученнях, означаючи функцiю чогось: вироблення правил поведiнки, здобуття знань, удосконалення мови i т.п. У бiльшостi лiнгвiстiв не виникаСФ сумнiву, що своiм походженням слово тАЬкультуратАЭ зобовязане латинським словам соlo, colere - (зрощувати, обробляти землю, займатися землеробством). Сultus - це землеробська праця.
Це поняття поширюСФться i на iншi сфери людськоi дiяльностi, зокрема на виховання i навчання людини. У листах римського фiлософа Цицерона тАЬТускуланськi бесiдитАЭ вiн пише тАЬcultura animi philosophiтАЭ (культура духу СФ фiлософiя). Пiзнiше слово тАЬкультуратАЭ все частiше починаСФ вживатися як синонiм освiченостi, вихованостi людини, i в цьому значеннi воно увiйшло у всi СФвропейськi мови, у тому числi i слов`янськi. Проте на цьому еволюцiя термiна тАЬкультуратАЭ не закiнчуСФться. У середнi вiки набираСФ поширення комплекс знань вказаного слова, згiдно з яким культура стала асоцiюватися з мiським укладом життя, а пiзнiше в епоху Вiдродження, з удосконаленiстю людини. У ХVIII ст. слово тАЬкультуратАЭ набуваСФ самостiйного наукового значення.
Подiл культури на матерiальну i духовну, одна з яких СФ продуктом матерiального, а iнша духовного виробництва, здаСФться самоочевидним. Ясно i те, що предмети матерiальноi i духовноi культури можна використовувати по-рiзному. Знаряддя працi i твори станкового живопису служать рiзним цiлям. Так що функцiональне розходження мiж матерiальною i духовною культурою дiйсно iснуСФ. Але разом з тим i те й iнше СФ культурою, що несе в собi матерiальне i духовне в iхнiй СФдностi. У матерiальнiй культурi укладене формуюче ii духовний початок, оскiльки вона завжди СФ втiлення iдей, знань, цiлей людини, що тiльки i робить ii культурою; продукти ж духовноi культури завжди замаскованi в матерiальну форму, тому що тiльки в такий спосiб вони можуть бути обСФктованi i стати фактом громадського життя. Усе це даСФ пiдставу говорити про культуру як таку, незалежно вiд ii розподiлу на матерiальну i духовну. Матерiалiстичний пiдхiд до культури полягаСФ не в розрiзненнi матерiальноi i духовноi культури, а у визнаннi ii органiчного звязку з розвитком усього суспiльства.
Недолiк же визначення культури як усього створеного людиною в тому, що, по-перше, культура при цьому може сприйматися односторонньо, лише як щось зовнiшнСФ людинi, по-друге, не проясняСФться природа самоi культури, спiввiдношення суспiльства i культури.
Рiзницю суспiльства i культури виявляСФ ii визначення як сукупнiсть створених людиною цiнностей. Свiт культури це свiт матерiальних i iдеальних, духовних цiнностей, тобто свiт обСФктiв матерiальних i iдеальних, узятих у його вiдношеннi до людини, свiт, наповнений людськими смислами. Трактування культури як системи цiнностей обмежуСФ культуру вiд природи й одночасно дозволяють ототожнювати ii iз суспiльством. При такому пiдходi культура виступаСФ як певний аспект суспiльства, тим самим прояснюСФться ii соцiальна природа, але разом з тим не знiмаСФться i важлива проблема спiввiдношення культури i суспiльства.
Однак при трактуваннi культури як системи цiнностей остання зявляСФться як сукупнiсть готових результатiв людськоi дiяльностi, а процес творення культури, ii динамiки залишаСФться поза розглядом. Крiм того, подiбне розумiння культури ще занадто загальне i допускаСФ рiзнi iнтерпретацii в залежностi вiд того, як розумiСФться сама цiннiсть. Так, "неокантiйцi", що широко використовували поняття цiнностi, трактували ii як щось надiсторичне i яке не пiдлягатиме науковому аналiзу i поясненню. Дiалектико-матерiалiстичне розумiння цiнностей, навпроти, не протиставляСФ науковий i цiннiсний пiдходи до суспiльства i культури, звязуючи останню з усiСФю людською дiяльнiстю, iз працею як джерелом культури i ii результатiв.
Отже, визначаючи суть культури, потрiбно виходити з того, що кожне зовнiшнСФ вираження культури СФ прояв ступеня розвитку самоi особи. Узято окремо вiд людини, матерiалiзоване тiло культури позбавляються динамiки, руху, життСФвостi. А р