Фiлософiя Середньовiччя i Вiдродження
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
РЕФЕРАТ
на тему:
ФРЖЛОСОФРЖЯ СЕРЕДНЬОВРЖЧЧЯ РЖ ВРЖДРОДЖЕННЯ
ЗМРЖСТ
1. Фiлософiя Середньовiччя
2. Фiлософiя Вiдродження
ЛРЖТЕРАТУРА
1. Фiлософiя Середньовiччя
Середньовiчна фiлософiя формувалася за умов феодального суспiльства i панiвноi ролi церкви в життi суспiльства. Цi обставини визначали ii змiст i форму. Основна проблема цiСФi фiлософii концентрувалася навколо поняття Бога (теоцентризм), а фiлософствування проявлялося передусiм у формi богословськоi думки. Тому рацiоналiстичний елемент знання пiдпорядковувався вiрi, а науковий iнтерес - релiгii. За словами Фоми Аквiнського, фiлософiя була наймичкою богослов'я. Та все ж крiзь теологiчну пелену схоластики пробивалися традицiйнi фiлософськi проблеми - питання про першооснови буття, сенсу людського життя, пiзнання. Проблема походження свiту вирiшувалося в дусi бiблейського креацiонiзму (вiд лат. - творити): свiт створено з нiчого Богом. Правда, в цей час були сформульованi двi неортодоксальнi моделi космосу. Згiдно з першою (ii автор - ченець Скот Ерiунена), бог не творить свiт за своСФю волею, а спонтанно проростаСФ в нього, виливаСФться (емануСФ) в нього за внутрiшньою потребою своСФi природи. РЖнша неортодоксальна космологiчна модель вiдстоювала iдею вiчностi свiту: свiт не створений Богом, оскiльки iснуСФ одвiчно. ЦiСФi концепцii дотримувався, зокрема й схоласт Сiгер Брабанський. Обидвi космологiчнi моделi суворо засудженi церквою.
ПрослiдкуСФмо хронологiю, процес виникнення й розвитку Середньовiчноi фiлософii. Спочатку зупинимося на аналiзi патристики, в основi якоi лежить сукупнiсть теологiчних та полiтико-соцiологiчних доктрин християнських мислителiв II-VIII столiть. Першими носiями ii iдей були апологети, серед яких видiлявся Оригена. Йому належить спроба побудувати цiлiсну фiлософську систему на основi положень християнськоi релiгii. Свого апогею патристика досягла в дiяльностi каппадокiйського гуртка на грецькому Сходi i творчостi Августина на латинському Заходi. РЖстотною рисою патристики була ii вiрнiсть iдеi одкровення. Остання безпосередньо проявилася в протиставленнi вiри розуму. Патристика розглядала фiлософствування як пояснення Бiблii, а Бiблiя - як пiдкрiплення вiдповiдних положень платонiзму та арiстотелi-зму. В основi онтологii патристики була iдея бога як абсолютного буття. Якщо в катафатичнiй теологii бог розглядався як зосередження благости, справедливостi, всемогутностi, то в апофатичнiй - бог як абсолют позбавлявся будь-яких атрибутiв на тiй пiдставi, що вiн перебуваСФ за межами буття. Космос як витвiр бога оцiнювався як нескiнченно нижчий вiд свого творця. Свiт загалом сприймався оптимiстично, як благий витвiр бога, сповнений доцiльностi. Для космологii патристики характернi теологiзм, визнання унiверсальноi гармонii i спiввiднесеностi речей, естетичне виправдання свiту.
Найбiльш вiдомим представником захiдноi патристики був Августин Блаженний (354-430). Пропагандi i захисту християнства вiн присвятив чимало рокiв. Онтологiю i вчення про бога як абсолютне буття запозичив iз неоплатонiзму. За Августином, буття бога можна безпосередньо вивести iз самосвiдомостi людини. Час вiн розглядав як корелят пам'ятаючоi, споглядаючоi i чекаючоi душi. В автобiографiчному творi "Сповiдь" уперше в iсторii фiлософii аналiзуСФ проблему суперечливоi динамiки людськоi особистостi. Проблема ж iсторичного процесу була поставлена i знайшла мiстичне тлумачення в трактатi "Про град божий" (фактично йшлося про державу).
Августин справив значний вплив на релiгiйну i фiлософську думку РДвропи. Протестантизм використовував його iдеi з метою обТСрунтування релiгiйного iндивiдуалiзму i своСФi вiри. Представники сучасного екзистенцiалiзму вбачають у Авгус-тинi одного iз своiх попередникiв.
Другим типом середньовiчного фiлософствування була схоластика (релiгiйно-фiлософське вчення захiдноСФвропейсього Середньовiччя, яке на противагу мiстицi поСФднувало догматичнi релiгiйнi посилки з рацiоналiстичною методикою i особливим iнтересом до формально-логiчноi проблематики). Розрiзняють ранню (XI-XII ст.) i пiзню (XIII-XIV ст.) схоластику. Починаючи з XVI ст. вiдбуваСФться певне вiдродження схоластики (так звана друга схоластика), яка була iдеологiСФю контрреформацii. Термiн "схоластика" в подальшому став синонiмом безплiдного розумування, буквоiдства, начотництва.
Формування схоластики вiдбувалося в умовах панування католицькоi церкви. Вона була викликана до життя новим пiднесенням культури, що проявилось у виникненнi мiських нецерковних шкiл. У цих умовах християнська теологiя, яка iснувала у формi патристики, мала надати християнству формалiзованого, рацiонального характеру, зробивши предметом своСФi систематизацii теолого-фiлософськi положення патристики. Рання схоластика орiСФнтувалася в основному на неоплатонiзм та логiку арiстотелiзму. В цей перiод сформувався номiналiзм i реалiзм.
Пiзня схоластика формувалася в умовах подальшого прогресу мiського життя, виникнення унiверситетiв тощо. Треба вiдзначити вплив на пiзню схоластику передовоi арабомовноi фiлософii, шартрськоi школи, античноi фiлософii, зокрема арiстотелiзму в християнсько-католицькому дусi. Ця обробка арiстотелiзму пов'язана з iменем Больштедта i особливо його учня Фоми Аквiнського, засновника пiзньоi схоластики. Боротьба арiстотелiкiв i августинiвцiв до поча