Фiлософiя Середньовiччя i Вiдродження
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
тку XIV ст. трансформувалася в боротьбу томiзму з прибiчниками Д.Скота.
Паралельно продовжувала точитися боротьба номiналiзму з реалiзмом.
Реалiсти вважали, нiби загальнi поняття (унiверсали) iснують онтологiчно, тобто реально, утворюючи самостiйний свiт духовних, безтiлесних сутностей, первинних щодо одиничних речей. Наприклад, iдея людини передуСФ буттю окремих iндивiдiв i зумовлюСФ iх буття; прекрасне - передуСФ буттю одиничних прекрасних речей тощо.
Номiналiсти наполягали на тому, що реально iснують лише одиничнi предмети, доступнi органам чуття. Унiверсали ж не мають реального (незалежно вiд речей) iснування. Це звичайнi iмена речей. Помiркований номiналiзм одержав назву концептуалiзму. Оккам, Бурiдан та iншi мислителi поСФднали номiналiзм з теорiСФю двоiстоi iстини i тим самим вiдмовилися вiд основноi догматичноi установки ортодоксальноi схоластики, визнали автономне становище фiлософii та науки стосовно вiри. У них з'явилася потреба в реабiлiтацii природи, демiфологiзацii i християнськоi картини свiту. Першим наголосив на цьому Роджер Бекан. Особливу роль у саморуйнуваннi схоластичноi фiлософii вiдiграв номiналiзм. П.А. Абеляр, Д.Скот i У.Оккам на противагу диктатурi богословських понять висунули принцип iндивiдуалiзацii, що пiдготувало основу до просвiтництва та методологiчного скептицизму Вiдродження i Нового часу, сприяло становленню свiтського рацiоналiзму i дослiдницькоi науки. Номiналiсти стали першими вченими i природознавцями в РДвропi. Вони "повернули" природi ii сувереннi права, показавши примат реальностi, проторюючи шлях емпiризму i сенсуалiзму.
Не зайве зауважити, що ортодоксальнi мислителi Середньовiччя (фiлософи i теологи) були одними з перших теоретикiв, висновки-присуди яких були логiчною пiдставою для переслiдування iнакомислячих i навiть фiзичноi страти.
2. Фiлософiя Вiдродження
Вiдродженням в iсторii називають сукупнiсть фiлософських учень, створених у перiод розпаду феодального й зародження капiталiстичного суспiльства. Це посередницька ланка мiж середньовiчною схоластикою i науково-фiлософським мисленням Нового часу, перехiдна розумова епоха. Вона характеризувалась незавершенiстю, неоднорiднiстю теоретичноi свiдомостi. Незважаючи на те, що вона переборола схоластику, все ж успадкувала вiд неi ii безлiч рис. Це було звiльнення думки вiд схоластичноi мудростi, коли схоластичний рацiоналiзм поступився вiльним формам пiзнання.
РЖдейними джерелами цiСФi фiлософii були: антична фiлософiя (вчення Платона i неоплатонiзм, очищена вiд середньовiчних перекручень фiлософiя Арiстотеля, матерiалiстичнi концепцii, зокрема епiкуреiзм); СФресi, якi розхитували догматичну офiцiйну релiгiйну iдеологiю; схiдна (насамперед, арабська) фiлософiя; передовi тенденцii середньовiчноi фiлософii, зокрема номiналiзм, рацiоналiстичнi та емпiричнi тенденцii в теорii пiзнання.
Здiйснювався докорiнний перелом у поглядах на природу. Всесвiт став предметом дослiдницького iнтересу. З'являлись натуралiстичнi вчення про нескiнченнiсть i нестворенiсть свiту. Цьому сприяли й епохальнi вiдкриття (особливо гелiоцентрична концепцiя М. Копернiка), винаходи XV-XVI столiть, розвиток нових галузей промисловостi. РЖстотною рисою фiлософii Вiдродження, як i всiСФi культури тiСФi доби, був гуманiзм, у якому виразилися рiзнобiчнi запити людськоi особистостi.
Будучи вiдображенням своСФi епохи, фiлософiя Вiдродження не була простим вiдновленням античних концепцiй. Вона мала й свiй власний, досить багатий змiст. У нiй прослiдковуСФться боротьба матерiалiстичних тенденцiй з iдеалiзмом. Важливою рисою цiСФi фiлософii було прагнення пояснити iснування нескiнченного матерiального свiту, розумiючи його як такий, в якому пануСФ СФдиний закон причинно-наслiдкових зв'язкiв.
До найважливiших проблем фiлософii Вiдродження треба вiднести: онтологiчнi (точнiше - натурфiлософськi) проблеми, зокрема питання про сутнiсть матерii, руху i його джерел; гносеологiчнi; фiлософськi аспекти полiтики, етики, естетики тощо. Дослiдники природи перебували, з одного боку, пiд впливом успiхiв природознавства i античних матерiалiстичних традицiй, а з другого, - платонiзму, неоплатонiзму та арiстотелiзму. Внаслiдок цього однi мислителi стали послiдовниками атомiстичноi концепцii (Г. Галiлей, М. Монтень, П. Шаррон та iн.), а iншi - пантеiстичноi (Микола Кузанський, Б. Телезiо, Дж. Бруно). Пiзнiше перша концепцiя, будучи збагаченою досягненнями природознавства, була покладена в основу поглядiв видатних матерiалiстiв XVI РЖ-XVIII ст. Друга теж зробила вiдповiдний вплив на фiлософiю Нового часу, зокрема на вчення Б.Спiнози.
Аналiзуючи проблему руху та його джерел, бiльшiсть мислителiв Вiдродження вбачали причину руху в самiй матерii, розглядаючи рушiйну силу як невiд'СФмне вiд матерii розумне начало ("свiтова душа" у Дж. Бруно, Ф. Патрiцi; "архей" - активна життСФва сила у Парацельса; вiчний божественний розум у Т.Кампанелли). Послiдовнiших поглядiв на цю проблему дотримувалися Леонардо да Вiнчi й Телезiо. Так, Леонардо приписував рух самiй матерii, розглядаючи його активнiсть, вiчний кругообiг, при якому жоден елемент природи не зникаСФ, а тiльки перетворюСФться в iнший.
Значнi зрушення були й у теорii пiзнання. Вона була спрямована проти схоластики й релiгiйного догматизму. В нiй високо цiнувався досвiд, чуттСФвiсть як найважливiший, хоч i перший крок у процесi пiзнання. Разом з тим деякi фiлософи епохи Вiдродження визнавали й