Фiлософiя Нового часу
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
РЕФЕРАТ
на тему: ФРЖЛОСОФРЖЯ НОВОГО ЧАСУ
Змiст
1. Загальна характеристика
2. Онтологiя
3. Гносеологiя
4. Проблема людини, суспiльства, держави
Лiтература
1. Загальна характеристика
Новий час характеризуСФться подальшим розвитком капiталiстичних вiдносин. На вiдмiну вiд Середньовiччя державна влада тепер не залежала вiд церковноi, безпосередньо не пiдпорядковувалась iй. Ця ситуацiя певною мiрою пояснюСФ основний напрям зусиль передових фiлософiв i соцiологiв названоi епохи, зокрема iх боротьбу проти церковникiв, релiгii, схоластики. Основнi зусилля мислителiв були спрямованi на захист вiротерпимостi, свободи совiстi, звiльнення фiлософii вiд впливу теологii. В цiй боротьбi використовувалися й надбання попередньоi фiлософськоi думки, зокрема вчення Демокрита i Епiкура, "теорiя двох iстин" та iн. Основною особливiстю фiлософii Нового часу була ii орiСФнтацiя на науку як найвищу цiннiсть.
Вивчаючи фiлософiю Нового часу, треба врахувати, що на ii змiст впливали як специфiка суспiльного життя i наука цiСФi епохи, так i фiлософськi традицii, оскiльки, будучи викликаною дожиття об'СФктивними чинниками, вона (фiлософiя) набуваСФ вiдносноi самостiйностi й розвиваСФться за своiми внутрiшнiми законами.
Важко переоцiнити вплив на передову тогочасну фiлософiю науки, зокрема, досвiдно-експериментальних дослiджень природи i математичного осмислення iх результатiв. Видатнi фiлософи цiСФi епохи нерiдко були великими природодослiдниками й математиками (Р. Декарт, Г.В. Лейбнiц), а деякi природодослiдники були авторами важливих фiлософських iдей. Особливий вплив на фiлософiю здiйснювала механiка, яка була на той час зразком експериментально-математичноi науки, що прагнула повнiстю пояснити рух тiл, включаючи й небеснi тiла.
У новий час фiлософiя за традицiСФю ототожнювалася з метафiзикою в аристотелiвському ii розумiннi, тобто визнавалася "першою фiлософiСФю", умоглядною наукою про найзагальнiшi принципи буття i знання. Метафiзика Нового часу почала доповнюватися природничо-науковим змiстом. Завдяки цьому вона досягла значних успiхiв у сферi математики, фiзики, iнших спецiальних наук. У передових мислителiв розглядуваноi епохи метафiзика виражала гармонiйну СФднiсть умоглядно-рацiонального мислення i експериментальноi практики, а також i ту iнiцiативу, котра, як правило, належала тодi саме умоглядно-теоретичному компоненту, а не досвiдному елементовi науково-фiлософського знання1. РЖ до аналогiчних гiпотез змушенi були звертатися i тi мислителi, якi абсолютизувавши рацiоналiстично-дедуктивний метод пiзнання, вiдривали мислення вiд чуттСФвого досвiду, матерiального свiту, iснуючого способу виробництва, державного устрою, полiтичноi iдеологii, права i судочинства, релiгii, мистецтва, моралi.
Виникнувши в Англii (Дж. Локк), просвiтницька iдеологiя набула широкого поширення у XVIII ст. у Францii (Ш.Л. Монтеск'СФ, К.-А. Гельвецiй, Вольтер, П.А. Гольбах). У другiй половинi XVIII i на початку XIX ст. iдеологiя Просвiтництва поширилась i розвивалася в багатьох краiнах РДвропи i США.
2. Онтологiя
Онтологiчнi концепцii Нового часу iстотно рiзняться мiж собою. Поряд з матерiалiстичною онтологiСФю Ф. Бекона, Т. Гоббса, П. Гассендi, Д. Локка, Б. Спiнози i французьких матерiалiстiв XVIII ст. (Ж. Ламертi, Д. Дiдро, П. Гольбах) мала мiiе i дуалiстична онтологiя Р. Декарта, об'СФктивно-iдеалiстична Г.В. Лейбнiца та суб'СФктивно-iдеалiстична Д. Берклi i Д. Юма. Та всi цi концепцii мали й деякi спiльнi риси, зокрема механiстичне тлумачення переважноi частини природи i навiть суспiльства. До того ж бiльшiсть iз цих концепцiй мала матерiалiстичний характер, хоча це й не позбавляло iх суперечностей.
Декарт визнавав двi субстанцii - духовну, яку вiн надiляв атрибутом мислення, i матерiальну, необхiдною властивiстю якоi вважав протяжнiсть. Причому, матерiя в нього СФ самодостатньою, такою, яка нi в чому не маСФ потреби, крiм Бога, i то лише для акту ii виникнення. Гоббс також вважав протяжнiсть атрибутом матерii, твердив, що iснують лише конкретнi тiла (тобто подiляв номiналiстичнi погляди), виходячи з властивостей яких можна пояснити i природу свiдомостi людей. Рух вiн ототожнював з механiчним перемiщенням, визнавав iснування атомiв.
Декарт, Спiноза й Лейбнiц у своiх онтологiчних концепцiях виходили iз визнання надчуттСФвих принципiв буття i пiзнання. Та перебуваючи в органiчному зв'язку з даними тогочасноi науки, цi концепцii сприяли розвитку математики, фiзики та iнших природничих наук.
На думку Спiнози, матерiальна субстанцiя поСФднуСФ в собi два атрибути - протяжнiсть i мислення. Ця субстанцiя СФ причиною самоi себе. Концепцiя Спiнози мiстила в собi догадку про матерiальну СФднiсть свiту. До того ж вона не потребувала доповнень у виглядi iдеi Бога. Правда, з певних мiркувань Спiноза вдаСФться до слова "Бог", називаючи цим термiном матерiальну субстанцiю, природу.
В основi онтологii Лейбнiца лежало об'СФктивно-iдеалiстичне вчення про монади - найрiзноманiтнiшi неподiльнi духовнi субстанцii, якi становлять собою iдеальний свiт (первинний щодо матерiального), доступний лише розуму. Монади, на думку Лейбнiца, координованi i субординованi. Найнижчими в системi iх упорядкування СФ тi з монад, якi утворюють в основному неорганiчну природу. Вищий клас монад уже маСФ вiдчутт?/p>