Фiлософiя iндивiдуалiзму, песимiзму та позитивiзму
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ
Фiлософiя iндивiдуалiзму, песимiзму та позитивiзму
Поява "фiлософii життя" зумовлена як внутрiшньою логiкою розвитку фiлософii, так i суспiльними процесами, що вiдбувалися в Захiднiй РДвропi кiнця XIX - початку XX ст. Основнi проблеми, порушенi "фiлософiСФю життя", повязанi з усвiдомленням кризи класичного рацiонального мислення i спробою переосмислення вихiдних постулатiв класичноi фiлософii.
Претензii, що предявлялися "фiлософiСФю життя" до попередньоi фiлософii, полягали в тому, що класичний рацiоналiзм розглядав людину як iстоту автономну щодо навколишнього свiту. Класична фiлософiя "забула" про свiт. Намагаючись подолати цей вiдрив, "фiлософiя життя" в особi таких своiх представникiв, як Ф.Нiцше, Г.Зiммель, А.Шпенглер, А. Бергсон, намагалися знайти тi поняття, за допомогою яких можна було б "залатати", "склеiти" трiщини, що утворилися. Таким поняттям стала категорiя "життя". Життя СФ тим первинним феноменом, що даний кожному вiд народження.
Артур Шопенгауер (1788-1860) - нiмецький фiлософ-iдеалiст. Головний твiр - "Свiт як воля i уявлення" - спираСФться на кантiвськi апрiорнi форми - час, простiр; категорii розсудку переглядаються i зводяться Шопенгауером до СФдиного "закону достатньоi основи". СубСФкт i обСФкт розглядаються як спiввiдноснi моменти, з яких складаСФться свiт як "уявлення". З iншоi сторони, свiт, що береться як "рiч-у-собi", подаСФться Шопенгауером як слiпа, "безосновна" воля до життя.
Свiтова воля - це могутнiй творчий принцип, що породжуСФ всi речi i процеси, проте з самого початку в нiй корениться щось негативне. Вона нiби вiчно "голодна", незадоволена i ненаситна. Воля спрямовуСФ реалiзувати свою мiць так, що в своiх проявах сама себе роздiляСФ, руйнуСФ, проте знову i знову продовжуСФ своi нескiнченнi пошуки i боротьбу.
Далi, Шопенгауер проводить думку, що Свiтова Воля, втiлюючись у розмаiттi рiзних процесiв i подiй як "рiч-у-собi" виявляСФться зовсiм не рiччю. Вiдкриваючи себе в собi, вона себе також мимоволi маскуСФ тим, що в ii проявах все бiльше виступаСФ риса, яка, здавалося б, зовсiм чужа ii бажанням, устремлiнням i поривам: у своiх проявах вона все бiльше страждаСФ i вiдчуваСФ себе болiсно нещасною.
Чому так виходить? Тому, що чим бiльш досконалий i свiдомий рiвень проявiв Свiтовоi Волi досягаСФться, тим бiльш жорсткий для неi самоi i притому морально негативний характер вони приймають. Чим бiльш розвиненi в iнтелектуальному i емоцiйному вiдношеннi люди, тим сильнiшi iх моральнi колiзii i страждання.
Шопенгауер вважав, що Свiтова Воля позбавлена сенсу i поводить себе абсурдним чином. РЗi не цiкавить нi минуле, нi майбутнСФ. А подii, що вiдбуваються в iсторii, не мають звязку i значення. Звiльнення вiд зла i повязаних з ним страждань повинно бути досягнуто самогубством Свiтовоi Волi. Проте здiйснити вирок над Волею, а тим самим i позбавити себе i людей страждань сама Воля не в змозi, це можуть здiйснити лише люди як складовi ланки свiту явищ.
Досягти цього можна засобами фiлософського пiзнання, що зясовують саму задачу, що стоiть перед людьми. Потiм треба пiти по двох, слiдуючих один за одним щаблях самознищення Волi: 1) естетичне споглядання i 2) моральне самоудосконалення. Мораль повинна складатися з наступних елементiв: покiрне прийняття мук, аскетична позицiя у вiдношеннi до власноi особи, альтруiстична установка у вiдношеннi до всiх iнших людей i повне здолання егоiзму в результатi дii перших двох принципiв. На думку фiлософа свiтовоi скорботи, земнi радощi i насолоди також ворожi моралi, як i зависливiсть, ворожнеча, ненависть i взагалi злоба, чим-небудь мотивована чи безпредметна. ЗасуджуСФ вiн i звичайну пересiчну поведiнку, хоч це не зашкодило йому в "Афоризмах жштСФйськоi мудростi" примирювати читачiв з практичним користолюбством як проявом розважливоi поведiнки.
Фiлософом, що стояв бiля витокiв "фiлософii життя", вважають Фрiдрiха Нiцше /1844-1900/, представника iррацiоналiзму i волюнтаризму.
У творчостi Ф.Нiцше доцiльно видiлити три етапи:
I етап (1872-1876 рр.) - Ф.Нiцше розвиваСФ вчення А.Шопенгауера та розробляСФ естетичну проблематику (працi: "Походження трагедii з духу музики", "Невчаснi роздуми".)
II етап (1877-1882 рр.) - вивчаСФ проблеми людського пiзнання, виявляСФ iнтерес до позитивiзму та природничих наук, пiддаСФ критицi мораль суспiльства (твори: "Людське, надто людське", "Ранкова зоря", "Весела наука").
III етап (1883-1886 рр.) - надаСФ своiй фiлософськiй концепцii вiдносно закiнченого вигляду, осмислюСФ метафiзичну проблематику, розробляСФ концепцiю "волi до влади" (працi: "Так говорив Заратустра", "Анти християнин", "По той бiк добра i зла", "Генеалогiя моралi", "Воля до влади").
Твори Ф.Нiцше репрезентованi в рiзних жанрах. Тут i форма есе, i працi, якi складаються з ланцюжка афоризмiв i фрагментiв. Фiлософiя Нiцше набула вираження в поетичнiй творчостi, в легендi, мiфi.
За Нiцше, фундаментальним принципом, онтологiчною структурою буття СФ воля до влади як властиве всьому живому тяжiння до самоствердження, СФ рушiйне начало свiтовоi еволюцii. Всi iншi цiнностi повиннi бути iнтерпретованi остiльки, оскiльки вони СФ виявом сили i слабкостi волi до влади.
Всесвiт являСФ собою вiчне становлення, хаотичне, що не маСФ iншоi мети, крiм боротьби за владу. Наука, фiлософiя не в