Фiлософiя iндивiдуалiзму, песимiзму та позитивiзму
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
-1945/, Г.Рейхенбах /1891-1951/; представники Львiвсько-варшавськоi школи А.Тарський /1902-1984/, Я.Лукасевич /1878-1956/, К.Айдукевич /1890-1963/; логiк, математик, фiлософ Б.Рассел /1872-1970/; засновник фiлософii лiнгвiстичного аналiзу австрiйський фiлософ Л.Вiтгенштейн /1889-1951/; течiя "загальноi семантики" - А.Кожибський, С.Чейз, С.Хайакава та iн. РЗх вiдносна СФднiсть полягаСФ в особливому тлумаченнi предмета i завдання фiлософii: вони рiшуче критикують розумiння фiлософii як метафiзики i обстоюють iдею "справжньоi" науковоi фiлософii, що орiСФнтуСФться на зразки природничо-наукового, математичного знання. У межах запропонованого розумiння предмету фiлософii логiчний позитивiзм висуваСФ два методологiчнi принципи: верифiкацii та конвенцiалiзму.
У 60-тi рр. виникаСФ i в 70-80-тi рр. набуваСФ значного поширення низка методологiчних концепцiй, що обСФднуються загальною назвою "постпозитивiзм". Це не окремiшний фiлософський напрям, а етап у розвитку фiлософськоi науки. Його початок знаменуСФться виданням у 1959 р. англiйського варiанту основноi методологiчноi працi К.Поппера "Логiка наукового вiдкриття", а також появою 1963 р. книги Т.Куна "Структура наукових революцiй".
Характерною рисою постпозитивiстського етапу СФ значна рiзноманiтнiсть методологiчних концепцiй. Це i "критичний рацiоналiзм", фальсифiкацiонiзм К.Поппера /нар. 1902 р./, i концепцiя наукових революцiй Т.Куна /нар. 1922 р./, i методологiя науково-дослiдних програм РЖ.Лакатоса /1922-1974/, i "теоретичний реалiзм" та "методологiчний анархiзм" П.ФейСФрабенда /нар. 1924 р./, i концепцiя "неявного знання" М.Поланi /1891-1976/, концепцii С.Е.Тулмiна /нар. 1922 р./, Д.Агасi /нар. 1927 р./, У.Селларса /нар. 1912 р./ та iн.
Для постпозитивiзму характерним СФ критичне ставлення до позитивiстськоi спадщини, реабiлiтацii "метафiзики". Але, критикуючи неопозитивiзм, представники постпозитивiзму зберiгають вiрнiсть основним позицiям позитивiстського способу мислення, зокрема настановi: реальнiсть у науцi репрезентуСФться тiльки фактуальним рiвнем знання, незважаючи на визнання автономного характеру функцiонування наукових теорiй.
Водночас постпозитивiзму притаманнi риси, якi вiдрiзняють його вiд логiчного позитивiзму:
1. Постпозитивiзм вiдходить вiд орiСФнтацii на символiчну логiку i звертаСФться до iсторii науки.
2. У постпозитивiзмi вiдбуваСФться iстотна змiна проблематики методологiчних дослiджень: якщо логiчний позитивiзм головну увагу звертав на аналiз структури наукового знання, то постпозитивiзм основною проблемою фiлософii науки вважаСФ розумiння розвитку наукового знання.
3. Постпозитивiзму притаманна вiдмова вiд жорстких розмежувальних лiнiй. ПомякшуСФться протиставлення емпiричного теоретичному, зникаСФ протиставлення фактiв i теорiй, контексту вiдкриття i контексту обгрунтування.
4. Поетпозитивiзм поступово вiдходить вiд позицii демаркацiонiзму. На вiдмiну вiд логiчного позитивiзму постпозитивiзм вiдмовляСФться бачити жорсткi кордони мiж наукою i фiлософiСФю.
5. Постпозитивiзм прагне спиратися на iсторiю науки, на вiдмiну вiд логiчного позитивiзму, який вважав, що все наукове знання в кiнцевому пiдсумку повинне набути форми аксiоматичних або гiпотетико-дедуктивних теорiй.
6. Особливiстю бiльшостi постпозитивiстських концепцiй СФ вiдмова вiд кумулятивiзму в розумiннi розвитку знання.
Кумулятивiзм - це методологiчний принцип, згiдно з яким розвиток знання вiдбуваСФться поступовим додаванням нових положень до нагромадженоi суми iстинних знань. Постпозитивiзм вважаСФ, що навряд чи можна говорити про поступальний розвиток науки; в iсторii науки неминучi революцiйнi перетворення, коли вiдбуваСФться перегляд значноi частини визнаного i обгрунтованого знання. Багато представникiв постпозитивiзму ведуть мову не про розвиток, а про змiну наукового знання i ставлять питання про те, чи iснуСФ в цiй змiнi яке-небудь нагромадження знання.
Постпозитивiзм дав багато таких концепцiй, але тривалий час зберiгав вiру в те, що тiльки одна з них може бути адекватною, що в фiлософii науки треба прагнути до загальновизнаноi теорii. Але дискусii показали, що в фiлософii науки не може бути загальновизнаних рiшень, що вона несе на собi вiдбиток плюралiзму, характерного для фiлософii в цiлому. Так закiнчився етап постпозитивiзму.