Фiлософiя iндивiдуалiзму, песимiзму та позитивiзму
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
змозi вiдобразити становлення, бо категорii розуму взагалi не здатнi вiдбити всю складнiсть iснування, а тiльки поверховий його бiк. РЖнтелект, розум призвели до виснаження життСФвих сил людини, пригнiчують ii iнстинкти. Потрiбно повернути iм мужнiсть iхнiх природних iнстинктiв, почуттiв, якi звеличують i утверджують життя. Оскiльки наука, на думку Нiцше, являСФ собою "вiдсутнiсть" iдеалу, то вiн ставить завдання створення нового свiтовiдчуття. Таким мiфом у Нiцше став мiф про нову культуру, мiф про "надлюдину" i про стадо.
Людина "стада" - це iндивiд, позбавлений самобутнiх характеристик, який засуджуСФ будь-якi вiдмiнностi як щось аморальне; це "пiсок" людства, звiльнений вiд вiдповiдальностi за своСФ iснування. Тiльки "надлюдина" ставить себе поза колом однакових слабких людей стада. Для неi неприйнятнi мiрки стада, всi моральнi норми i заборони, вона перебуваСФ "по той бiк" добра i зла, звiльнена вiд усiх пут i кайданiв, тимчасом як для пiдготовки людей стада мораль потрiбна, i всi моральнi iнiцiативи повиннi визнаватися священними.
"Антихристиянин" Ф.Нiцше маСФ пiдзаголовок "Досвiд критики християнства". У цiй працi фiлософ критикуСФ, вiдкидаСФ християнство, тому що воно завжди було на боцi слабкiшого, низького, потворного, тому що це релiгiя спiвчуття (а спiвчуття веде до слабкостi). На думку Нiцше, християнський бог - "бог хворих, бог-павук, бог-дух - один iз найзiпсованiших, до яких доживали на землi" (див. Нiцше Ф. Антихристиянин.// Сумерки богов. - М.: Политиздат, 1990. - с.35). Нiцше вiдкидаСФ християнську рiвнiсть душ перед богом, називаючи ii кривдою.
Пiсля закiнчення буржуазноi революцii в Англii, в iдеологii мають мiiе глибокi якiснi змiни: вiдмовляючись вiд матерiалiзму Гоббса, а потiм i Локка, остання звертаСФться до релiгii. Одним iз творцiв теорiй, що пiдтримують релiгiю, був Джордж Берклi (1684-1753), який виступив на арену фiлософськоi боротьби як переконаний i вiдкритий противник матерiалiзму. Головне завдання своСФi фiлософii вiн вбачав у тому, що буде знищено "жахливiсть системи" атеiстiв i матерiалiстiв. Йому наслiдуСФ Давид Юм (1711-1776). Такi двi суттСФвих тези позитивiстськоi доктрини, як ототожнення обСФкта наукового знання з почуттям i заперечення пiзнаваностi сутностi явищ, мають своiми витоками: перший - фiлософiю Берклi, а другий - агностицизм Юма.. фiлософiя життя позитивiстський нiцше
Позитивiстський спосiб фiлософування виростаСФ з абсолютизацii певних рис класичноi фiлософii. Притаманне iй тлумачення реальностi як природного буття перетворюСФться в позитивiстськiй фiлософii в розгляд реальностi як "безпосередньо даного", "фактичного", наявного, а не майбутнього чи минулого буття. "астивий думцi класичного перiоду "своСФрiдний культ науки", передусiм механiки й математики, у сучаснiй фiлософii абсолютизуСФться у формi так званого iiСФнтизму. А класична вiра в розум набуваСФ у позитивiзмi форм жорсткого логiцизму й формалiзму.
Основнi iдеi позитивiзму були викладенi французьким фiлософом О.Контом /1798-1857/ у працях "Курс позитивноi фiлософii", "Дух позитивноi фiлософii" та iн. РЖдеi О.Конта виявилися спiвзвучними з iдеями англiйських фiлософiв Дж. С. Мiлля i Г.Спенсера. Погляди цих фiлософiв склали ту форму позитивiзму, яка одержала назву "першого позитивiзму". На думку О.Конта, першим в iсторii, справдi зрiлим, досконалим фiлософським знанням СФ позитивiзм, для якого реальнiсть - це лише "факту альнiсть" вiдчуттСФвого iснування. РЖ тiльки таке iснування вiдповiдаСФ ознакам "позитивного" /вiд цього термiну i походить назва течii/, тобто реального. Реальний свiт СФ предметом науки, а завдання фiлософii полягаСФ в упорядкуваннi у систему наукових даних, у класифiкацii наук.
На початку XX ст. розпочинаСФться етап "другого позитивiзму", або емпiрiокритицизму. Його творцями були швейцарський фiлософ Р.Авенарiус /1838-1916/ та австрiйський фiзик i фiлософ РЖ.Е.Мах. Виникненню його сприяла так звана криза природознавства на початку XX ст. Фiзики, що стояли на позицiях метафiзичного матерiалiзму, виходячи з нових даних про будову атома, намагалися шляхом математичного опису якiсно однорiдних часток отримати знання про матерiю як про беспосередньо дану, "спостережувану" реальнiсть. РЗхнi спроби завершились крахом через примiтивне тлумачення матерii лише як "вiдчутного субстрату".
Основною характеристикою пiзнання Е.Мах вважав принцип "економii мислення", що випливаСФ з одвiчноi фiзiологiчноi потреби органiзму в самозбереженнi, яка зумовлюСФ необхiднiсть "пристосування" органiзму до навколишнього середовища. Аналогiчний змiст Авенарiус вкладаСФ в принцип "найменшоi трати сил". З принципу "економii мислення" виводиться положення про "опис" як iдеал науки. В розвинутiй науцi, згiдно з Махом, пояснювальна частина СФ зайвою, метафiзичною i з метою "економii мислення" повинна бути усунена. До таких елементiв наукового знання Мах вiдносив, наприклад, причиннiсть. Разом з механiстичним тлумаченням причинностi Мах пропонуСФ вiдкинути саме поняття причинностi, замiнивши його поняттям функцiональноi залежностi ознак явищ.
У 20-тi рр. XX ст. виникаСФ "третiй позитивiзм", або неопозитивiзм. Неопозитивiзм - це фiлософський напрям, що включаСФ , рiзнi логiко-фiлософськi школи, пiдходи, позицii. Його репрезентують такi вiдомi фiлософи i школи: М.Шлiк /1882-1936/, засновник "Вiденського гуртка", його послiдовник Р.Карнап /1891-1970/, О.Нейрат /1882