Філософія життя: основні ідеї та представники
Контрольная работа - Философия
Другие контрольные работы по предмету Философия
µволюцію природи і розвиток людини, обгрунтувала б їх єдність. Центральне поняття філософського вчення А. Бергсона - життєвий порив. З точки зору Бергсона, життя - це безперервне творче становлення. Матерія - відсталий початок буття, хоча і чинить опір, але все таки підкоряється життю. Завдяки цьому, еволюція світу природи стає творчою еволюцією. В результаті, світ в зображенні Бергсона, зявляється як єдиний, безперервно і що безповоротно розвивається, спонтанний і непередбачуваний. Народжуючи усі нові і нові форми, він знаходиться в стані безперервного становлення. Бергсон вважав, що людина досить успішно пристосувалася до світу матерії за допомогою інтелекту. Інтелект, по Бергсону - це розумне і розсудливе пізнання, що досягло вищих форм в методах фізико-математичних наук. Інтелект розкладає цілісність світу на тіла, тіла на елементи і так далі, а потім конструює з них штучні єдині картини світу. Бергсон не заперечує пізнавальних можливостей інтелекту, проте інтелект зовсім не створений для того, щоб осмислити еволюцію, у власному значенні цього слова, тобто безперервність зміни.
Інтелекту принципово недоступний "життєвий порив". Його пізнання можливо тільки на підставі інтуїції. Інтуїцією, по Бергсону, називається рід інтелектуальної симпатії (співпереживання), за допомогою якої людина переноситься всередину предмета, щоб злитися з тим, що в нім єдине, і отже, невимовно. Інтуїція дозволяє проникнути в саму суть речей. Бергсон характеризує інтуїцію як основу Духу, у відомому сенсі, як саме життя. Завдання філософії, на його думку, полягає в тому, щоб допомогти людині опанувати інтуїції, що розсіюються (в процесі життя).
4. Етичні погляди А. Шопенгауера
Творець філософської концепції, яка стала одним із джерел філософії життя, А. Шопенгауер наукове світорозуміння вважав ілюзорним, класичну філософію шарлатанством, а діалектику “жонглюванням абстрактними формулами” . Його праці “Світ як воля і уявлення”, “Дві основні проблеми етики” та “Афоризми і максими” значно вплинули на європейську філософію, зокрема й на етику.
Світ, на думку філософа, існує лише настільки, наскільки людина його уявляє. Уявлення розпадається на субєкт і обєкт: споглядання того, хто споглядає. Без субєкта уявлення немає його обєкта, який набуває просторової і часової визначеності (йдеться не про предмети обєктивного, матеріального світу, а про уявлення). Проте цього для пізнання, що керується принципом каузальності (причинності), недостатньо, оскільки постає питання, чи не є світ чимось більшим та іншим, ніж уявлення. Зрештою, субєкт пізнання на основі досвіду може виявити в собі дві принципово різні сутності: своє тіло, яке постає для нього як уявлення, обєкт серед обєктів, а також те, безпосередньо знайоме кожному, що називають волею. Тіло це обєктивація волі, а воля це в-собі-буття тіла.
Концепція А. Шопенгауера ґрунтувалася на двох основних положеннях: “світ це воля в собі” і “світ це уявлення для нас” (згадаймо “речі в собі” і “речі для нас” І. Канта). Світ як річ у собі постає у філософа як сліпа “воля до життя”. Поняття, на його думку, це тільки абстракції, тому більш вмотивованим за декар-тівське “Я мислю, отже, існую” вважав твердження “Я хочу (волію), отже, існую”. Саме в бажанні субєкт виступає сам по собі, розкриває свою сутність, тобто волю. Вона завжди перебуває у стані прагнення, оскільки цей потяг є її єдиною сутністю. Воля не має чітко окресленої мети, якої можна досягти. Вона невгамовна, ніколи не може бути вдоволеною, а людина щасливою.
Волю А. Шопенгауер розумів як космічне начало (світ постає як наслідок волі до життя), внутрішню сутність усіх сил (сили, завдяки яким людина має прагнення; сили, що спричиняють розвиток рослин, навіть силу тяжіння). Воля як “річ-у-собі” перебуває, за його переконаннями, поза простором і часом. Вона безпричинна і непізнавана, не має обєктивної основи і певної мети. Воля до життя подрібнюється на нескінченну множину обєктивацій, кожній з яких притаманне прагнення до абсолютного панування, що виражається у війні всіх проти всіх. Вищим ступенем обєктивацій волі А. Шопенгауер вважав людину істоту, наділену розумним пізнанням, яке він розцінював тільки як допоміжний засіб діяльності.
Якщо воля як “річ-у-собі” й основа будь-якого явища є свобідною, то все, що стосується цього явища, зокрема й емпірична людина, підкоряється необхідності. Людина може обирати рішення, і ця можливість робить її ареною боротьби мотивів. Кожен індивід пізнає себе всією волею до життя. Усі інші індивіди існують у його уявленні як щось залежне від нього, що є джерелом безмежного егоїзму людини. Держава не знищує егоїзм, оскільки вона лише система збалансованих одиничних воль. Переборення егоїстичних імпульсів відбувається, на думку філософа, у сфері мистецтва і моралі. Будучи результатом творчості генія, мистецтво ґрунтується на здатності до “незаінтересованого споглядання”, в якому споживач мистецтва постає “чистим безвільним” субєктом, а обєктом ідея (у платонівському розумінні). Музика як найвищий вид мистецтва має на меті не відтворення ідей, а безпосереднє відображення волі.
Заслонами А. Шопенгауера, те, що в людині, набагато важливіше від того, що є у неї. Високо цінуючи здоровя, він, однак, не поділяв гедоністичних поглядів: “Дурень ганяється за насолодами і знаходить розчарування; натомість мудрець лише уникає горя”. Недооцінюючи дружбу, обстоюючи переваги самотно