Філософія (хрестоматія)
Методическое пособие - Философия
Другие методички по предмету Философия
в.
…Но гуманизм можно понимать и в другом смысле. Человек находится постоянно вне самого себя. Именно проектируя себя и теряя себя вовне, он существует как человек. С другой стороны, он может существовать, только преследуя трансцендентные цели. Будучи этим выходом за пределы, улавливая объекты лишь в связи с этим преодолением самого себя, он находится в сердцевине, в центре этого выхода за собственные пределы. Нет никакого другого мира, помимо человеческого мира, мира человеческой субъективности. Эта связь конституирующей человека трансцендентности (не в том смысле, в каком трансцендентен бог, а в смысле выхода за свои пределы) и субъективности в том смысле, что человек не замкнут в себе, а всегда присутствует в человеческом мире, и есть то, что мы называем экзистенциалистским гуманизмом. Это гуманизм, поскольку мы напоминаем человеку, что нет другого законодателя, кроме него самого, в заброшенности он будет решать свою судьбу; поскольку мы показываем, что реализовать себя по-человечески человек может не путем погружения в самого себя, но в поиске цели вовне, которой может быть освобождение или еще какое-нибудь конкретное самоосуществление.
Друкується за: Сартр Ж. П. Экзистенциализм это гуманизм // Сумерки богов. М., 1989..
ГРИГОРІЙ САВИЧ СКОВОРОДА (1722-1794 рр.)
Г.С. Сковорода засновник української класичної філософії, поет, просвітник, педагог, музикант, знавець латині, старогрецької, староєврейської, польської, німецької, російської мов. Найвидатніша постать у культурному житті України XVIII ст. Народився у с. Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині в козацькій родині. Після закінчення сільської школи продовжував освіту у Києво-Могилянській академії, де отримав ґрунтовні та всебічні філософські та інші гуманітарні знання.
За неабиякі музичні здібності Г.С. Сковорода був запрошений до придворної капели в Санки-Петербург (1742-144 рр.).
У 1745-1750 рр. разом з посольською місією відвідав Угорщину, Словакію та інші закордонні держави. Викладав у Переяславі поетику, працював домашнім учителем, викладачем Харківського колегіуму. Зрештою залишає колегіум і обирає життя мандрівника-філософа. Як він сам висловлювався, він став подорожуючим університетом України. Після його смерті, на могилі філософа викарбовано: Світ ловив мене, та не спіймав.
Філософська спадщина Г.С. Сковороди багатогранна. Вона охоплює самі різноманітні аспекти людського життя: науку, релігію, культуру, мистецтво. Центром вчення мислителя було питання про людське щастя. Головним завданням людини Г.С. Сковорода вважав самопізнання людини заради її морального удосконалення. Філософію він усвідомлює як практичну систему життєвої орієнтації людини. Найвідоміші праці: Сад божественних пісень, Байки харківські, Наркис. Розмова про те: пізнай себе, Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру, Потоп зміїний та інші.
У праці Дружня розмова про душевний світ Г.С. Сковорода розробляє свою філософську антропологію: вчення про людину, людське щастя, загальні засади моральності, спосіб гармонічних відносин людини зі світом. Світогляд Г.С. Сковороди має чітко виражений пантеїстичний характер.
[Дружня розмова про душевний світ]
РОЗМОВА ПЯТИ ПОДОРОЖНІХ ПРО ІСТИННЕ ЩАСТЯ В ЖИТТІ
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:
1. Якою є кінцева мета усіх людських справ?
2. Що насправді, на думку Г.Сковороди, може потішити дух?
3. Чого слід дотримуватись для того щоб бути щасливим: природі чи власним бажанням? Висловіть Ваше власне ставлення?
4. Чому люди не можуть знайти щастя?
5. Що таке премудрість?
6. У чому, на Вашу думку, полягає сенс притчи про безногого та сліпого?
7. Як Ви думаєте, чому той хто вважає, що наша натура відкриває шлях до щастя є ідолопоклонником?
8. Як Г.Сковорода тлумачить термін натура?
9. Чому благом для людини не можуть бути гроші, землі, здоровя ті ін.?
10.Які бажання Г.Сковорода називає світськими?
11.Чи згодні Ви з висловлюванням Г.Сковороди, що істина завжди в малолюдному числі просвічених людей? Прокоментуйте свою думку?
12. Як Ви розумієте останню притчу діалогу?
[Дружня розмова про душевний світ]
РОЗМОВА ПЯТИ ПОДОРОЖНІХ ПРО ІСТИННЕ ЩАСТЯ В ЖИТТІ
А ф а н а с і й. Люди в житті своїм працюють, метушаться, утаюються, а нащо, багато хто й сам не тямить. Коли помислити, то в усіх людських затій, скільки їх там тисяч не буває, є один кінець радість серця. Чи жне для цього вибираємо за нашим смаком товаришів, аби мати задоволення від спілкування з ними; дістаємо високі чини, аби пиха наша від схиляння інших розпалювалася; вигадуємо всілякі напої, страви, закуски для всолодження смаку; вишукуємо всілякі музики, створюючи безліч концертів, менуетів, танців і контратанців для звеселювання слуху; споруджуємо гарні будинки, насаджуємо сади, тчемо золототкані парчі, матерії, вишиваємо їх різними шовками і любими для ока квітами й обвішуємося ними, аби була приємність очам і достатня ніжність тілові; складаємо запахущі спирти, пудри, помади, духи й ними задовольняємо нюх свій. Одне слово, всіма рахубами, які лише вигадати можемо, намагаємося звеселювати дух наш. О, якими значними веселощами користуються вельможні й багаті персони! В їхніх палацах живе розчинений у радощах та задоволенні дух. О, яка дорога ти, радосте сердечна!
За тебе царі, князі і дуки платять безліч тисяч, а ми, біднота, що не має статків, начебто живимося тими крихтами, що ?/p>