Фізіолого-імунологічні аспекти формування епідемій та пандемій
Курсовой проект - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие курсовые по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
ифічними антитілами. Аналогічні ефекти спостерігали у осіб з природно отриманими антитілами до NA або у добровольців, імунізованих інактивованих вірусом, що несе той же NA-антиген, що і вводиться вірус, але відмінний НА-антиген.
Як і у випадку антитіл до НА, вплив антитіл NA на перенесення вірусу інтенсивно не досліджували. Миші, пасивно імунізовані антитілами до NA перед експериментальним зараженням, менше передавали інфекцію незарядженим сусідам по клітці, ніж не імунізованих тварини. Навпаки, як вже вказувалося, тварини, пасивно імунізовані антитілами, специфічними до НА, не мали здатність знижувати перенесення вірусу після експериментального зараження.
Специфічна імунізація добровольців NA-антигеном введення вірусу супроводжується значним зниженням титрів вірусу в збрешете носа після зараження. Однак порівнянних досліджень впливу антитіл, специфічних до НА, на виділення вірусу після інфекції проведено не було.
Усе ще є деяка невизначеність щодо механізму,. За яким антитіла> до NA стримують інфекцію вірусу грипу в інтактним господаря. Коли починали зясовувати функцію вірусної NA, припускали, що специфічні антитіла стерично блокують доступ NA до високомолекулярних субстрату на поверхні клітини і, отже, перешкоджають звільненню знову синтезованого вірусу с. Поверхні льотки. Згодом досліди з моновалентний антитілами призвели до сумніву в цій гіпотезі, коли на противагу бівалентним, концентрації моновалентних антитіл, інгібуючих NA in vitro, не впливали помітно на звільнення вірусу в процесі одиночного циклу реплікації. Як наслідок припустили, що антитіла до NA не впливають на реплікацію вірусу при специфічному придушенні вірусної NA-активності, а прикріплюють вірус до поверхні-клітини шляхом зчеплення антигенних місць на вірусної частинки з аналогічними місцями на мембрані клітини. Однак в експериментах, проведених пізніше, з моновалентний антитілами, спостерігали їх вплив на багатоциклову реплікацію вірусу і продемонстрували можливість опосередкування цих ефектів антитіл до NA. Незалежно від відносного значення цих двох механізмів ясно, що антитіла до NA не блокують прикріплення або проникнення вірусу в клітину, але за допомогою якого-небудь одного або обох механізмів пригнічують або уповільнюють звільнення вірусу з інфікованих клітин а, отже, запобігають зараженню сусідніх клітин.[3]
4.4 Відносна роль в імунітеті антитіл до НА і NA
З великого числа експериментальних і епідеміологічних даних, мабуть, правомірно зробити деякі узагальнення.
У першу чергу здається досить ясним, що антитіла до НА забезпечують більш сильний захист проти грипу, ніж антитіла до NA. В експериментальних дослідженнях тварини, які мають антитілами тільки ж НА Введені вірусу, можуть протистояти інфекції, а якщо і заражаються, то проявляють значно більше зниження титру вірусу в легенях, ніж у випадку, якщо введений вірус містить тільки NA-антиген, загальний з вірусом, використаним для імунізації. Переконливі дані можуть бути також отримані при спостереженнях над природно відбуваються спалахами епідемій грипу. При появі вірусу грипу (H3N2) в 1968 р. людина зіткнувся з новим варіантом, що містить НА-антиген, а NA-антиген був аналогічний антигену вірусів, превалювали перед цим протягом декількох років. Хоча захворюваність і смертність були нижче, ніж в 1957-1958 рр., коли новими стали обидва поверхневих антигени, захворювання на грип широко поширювалося в популяціях, які вже багато разів стикалися з вірусами, що мали аналогічну NA. Можливо, що особи з більш високими титрами NA-антитіл уникли захворювання, але очевидно, що хвороба не була попереджена у великої кількості людей з попереднім імунологічним статусом NA, спільної з NA нового варіанту. У порівнянні з цим штучна імунізація або попередня. Інфекція вірусом, що містить НА, аналогічним входить до складу переважаючого штаму, захищають більшість людей, і поширення пандемій грипу вимагає, мабуть, появи вірусу з новим НА незалежно від того, змінилася NA чи ні. З іншого боку, антитіла до NA у досить високому титрі змінюють перебіг захворювання, навіть якщо не попереджають інфекції, і ця друга лінія захисту може грати особливо, важливу роль тоді, коли відбуваються антигенні зміни НА. Більше того, хоча ця точка зору остаточно не доведена, можливо, що антитіла до NA можуть надавати специфічне, незалежне від антитіл до НА, вплив на зменшення виходу і подальшого розповсюдження вірусу.
Немає сумнівів, що значні зрушення в антигенною структурою НА вірусів грипу А, що відбуваються приблизно кожне десятиріччя, перекидають захисні механізми імунітету і обумовлюють пандемії грипу. Наслідки незначного дрейфу антигенної структури НА та NA, який має місце в межах існування даного підтипу вірусу грипу, менш зрозумілі. З появою нових варіантів, не ідентичних прототипу штамів, антитіла, вироблені у відповідь на інфекцію вихідним штамом, в серологічних тестах реагують в меншій мірі, і у більшої частини популяції антитіла до нового варіанту не знаходили. У результаті посадові особи, відповідальні за визначення вакцинних формул, стикаються з важкою проблемою вибору, чи дає величина антигенного зміни право на перегляд складу вакцини, і створюється невизначеність щодо того, чи захищені адекватним чином від нового варіанту люди, попередньо заражені прототипним штамом.
До нещастя, дані повязані з цим питань, обмежені і призводять до суперечливих висновків, зокрема тому, що варіації НА-, і NA-антигенів формуються незалежно і ?/p>