Философия в физике /Укр./
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
найбiльшу iнформацiю? Я вважаю, що це атомна гiпотеза: всi тiла складаються з атомiв-маленьких тiл, якi знаходяться в безперервному русi, притягуються на невеликiй вiддалi, але вiдштовхуються, якщо одне з них тiснiше притиснути до другого. В однiй цiй фразi... мiститься неймовiрна кiлькiсть iнформацii про свiт; необхiдно лише прикласти трохи фантазii i кмiтливостi"[6].
Таким чином атомна гiпотеза являСФться одним з центрiв, навколо яких кристалiзуСФться духовна i матерiальна дiяльнiсть людини. Звичайно, не лише атомiзм маСФ таке велике значення. Не менш яскравим "паростком", який, щоправда, появився вже на "стеблi" атомноi гiпотези, виявилось припущення про "свободу волi", про випадковi рухи атомiв, висунуте ще Епiкуром.Вiдмiнностi атомiзму Демокрiта i атомiзму Епiкура присвятив свою докторську дисертацiю Маркс, i це не випадково. Проблема"свободи волi" маСФ значення для фiзики i тепер -звичайно не в прямому значеннi, а в планi осмислення мiiя,можливостi, випадковостi,невизначеностi в сучаснiй картинi свiту.Квантова фiзика,долаючи по мiрi накопичення нових фактiв, якi появляються в процесi ii розвитку, класичнi теоретичнi представлення, рiзко виступила, зокрема, проти принципу однозначного детермiнiзму, який ще з часiв Демокрiта розповсюдився i на соцiальне життя, так як сприймався як неперекладний закон, визнаючи все. В класичний перiод свого розвиткку фiзика, по-сутi, абсолютизувала цей принцип, знайшовши для нього точний математичний вираз. Але новий "некласичний" етап розвитку фiзики був повязаний з критикою цього принципу i замiною цого бiльш широким дiалектичним розумiнням причинностi, що спочатку було сприйняте багатьма дослiдниками як спростування всiх закономiрностей, а то як i доказ "свободи волi" мало не на рiвнi електрону. Правда,потiм прийшло розумiння того,що необхiднiсть i випадковiсть, закономiрнiсть та ii прояви, можливiсть i дiйснiсть, детермiнiзм i "свобода волi" - все це речi спiввiдноснi ( а не вiдноснi, як це iнколи стверджуСФться в науковiй лiтературi) Потiм (зовсiм недавно) не лише у фiзицi мiкросвiту, але й у звичайнiй фiзицi,макроскопiчнiй,зявились данi, якi пiдтвердили, що ми живемо в свiтi самоорганiзацii, з якого не можна вилучити нi необхiднiсть, нi випадковiсть, нi дiйснiсть, нi можливiсть, нi визначенiсть ,нi невизначенiсть, нi порядок, нi хаос[6].
Подiбних"паросткiв" в iсторii культури можна знайти дуже багато. Тому нам i здаСФться, що в принципi дуже складно вiдокремити фiзику ( чи якусь спецiальну науку ) вiд фiлософii i навпаки - важко i по практичних i по теоретичних основах. Iснуюче ж протиставлення, хоча воно i зустрiчаСФться сьогоднi досить часто, СФ насправдi штучним протиставленням i тому благотворним.
2.Перетворення фiлософських проблем в конкретно науковi.
Вже на прикладi атомiзму ми можемо спостерiгати як фiлософськi гiпотези, що мають свiтоглядний статус, тобто претендують на пояснення будови Всесвiту, перетворюються з часом в "дерева" бiльш конкретних пропозицiй i дослiджень в рiзних спецiальних областях дiяльностi людини. Так, арбський мислитель Аверроес ( Iбн Рощд ) знову повернувся до цiСФi гiпотези i намагався ii розвинути. При цьому вiн вводить"мiнiмальнi натуральнi одиницi", якi якiсно вiдрiзняються для рiзних субстанцiй (речовин) i мають для них рiзнi розмiри. Це в певнiй мiрi позначилось на розвитку тих уявлень, якi ми називаСФмо хiмiчними, а в тi часи вiдносилось до алхiмii; "мiнiмальна натуральна одиниця СФ прообразом поняття "хiмiчний елемент". Ньютон,розвиваючи атомну iдею, пiшов ще далi,ввiвши поняття "сили", завдяки якiй iз атомiв будуСФться речовина. Вiн намагався ввести це поняття i в оптику, але ця спроба була ще передчасною, можна сказати метафiзичною, фiлософською, але лишень зараз ми знаСФмо про корпускулярно-хвильову теорiю свiтла[6].
Ще в грецькiй фiлософii СФ цiкавi уявлення про випадковiсть, яку слiд сприймати як суттСФвий аспект теоретичних представлень. Епiкур вважаСФ вiдхилення атома випадковою похибкою в його траекторii. Лукрецiй крiм цього констатуСФ: "Якби вони не вiдхилялись, то падали б вниз через пустоту як дощовi краплi, i не вiдбувалось би iхнСФ злиття, i не було б джерела для першоматерii, природа не була б створена".Нове може виникати лише завдяки взаСФмодii в його закономiрних i випадкових звязках[4].
Середньовiчнi дискусii навколо випадковостi, в порiвняннi з античним матерiалiзмом, знаходять в томiзмi та неотомiзмi пошуки"антивипадкового фактора", що змiг би пояснити розвиток. Саморух i саморозвиток матерii повиннi подаватись як СФдиний принцип пояснення. ОбСФктивнiсть випадковостi в природi завжди виступаСФ як деяка основа. Звiдки виникаСФ розгалуження причинносноi природи та вiльноi людини? Лише квантова механiка iз своiм вiдображенням дiалектичного звязку мiж необхiднiстю i випадковiстюпредставляСФ випадковiсть в якостi складового елементу фiзичноi теоретичноi картини, як i в античнiй натурфiлософii. Без врахування випадковостi розвиток, як виникнення нового, пояснити неможливо,хiба що прийнявши вчення про так званi первиннi норми.
В своiй роботi"Всеобщая естественная история и теория неба"(1755) I.Кант посилаючись на Епiкура, Лукрецiя, Демокрiта, вiдстоював iдею первинноi форми небесних тiл, тим самим ставлячи питання про походження складних систем. Вiн дослiджував якiснi змiни зоряних ситем. При цьому вiн вiдмовився вiд випадковостi як незакономiрного, неповторюваного. "...матерiя пiдпорядкована деяким необхiдним законам. Я бачу, як iз ii стану повного розкладу i розсiяння цiлком природно розвиваСФться щось прекрасне i струнке цiле".