Фауна гризунів Куликівського району
Курсовой проект - Биология
Другие курсовые по предмету Биология
?й, у вигляді колодязя і веде в простору житлову камеру, яка зєднується з коморами, де хомяки складають запаси кормів, і вбиральнею. Звичайно така нора належить одній сімї хомяків, а частіше самцю-одинаку.
Ведуть хомяки переважно нічний спосіб життя. Це досить злобні тварини, які не тільки вдало захищаються від нападу ворогів, а й нерідко нагадають на різних дрібних тварин.
Живляться значну частину року зеленими частинами, корінцями, кореневищами різноманітних диких рослин, а пізно влітку й восени основною їхньою їжею стає зерно культурних рослин. У цей час вони не тільки поїдають зерно хлібних злаків, кукурудзи, гречки, різні коренеплоди, а й у великій кількості заносять їх у свої комори [5, 89].
Живляться хомяки також і тваринною їжею: комахами, мишами, полівками тощо.
Досить рано, ще в жовтні, хомяки залягають у тривалу, але неміцну зимову сплячку, прокидаючись час від часу, особливо під час відлиг, тоді вони іноді зявляються на поверхні землі. У цей час вони живляться заготовленими в коморах запасами.
Напровесні, іноді коли ще не повністю розтанув сніг, хомяки прокидаються від зимового сну і починають виходити з нір. У кінці квітня починають розмножуватися. Гніздову камеру для виведення малят влаштовують в одній з житлових камер, яку добре вистеляють мякою сухою травою, подрібненою соломою або лускою із зерна вівса.
Тут самка після місячної, вагітності народжує близько десяти, а іноді й більше малят, причому старі самки дають за літо не менше двох приплодів. Малята швидко ростуть і вже в 20-денному віці переходять на рослинні корми. Розмножуватися молоді хомяки починають на наступний рік.
Хомяки шкідники польових і городніх культур, їхні осінні запаси кормів зерно хлібних культур, кукурудзи, горох, картопля тощо досягають близько 20 кг.
Проте кількість хомяків в останні роки зменшилася настільки, що вони вже не являють серйозної загрози врожаям.
Значення хомяків як хутрових звірів, хоч вони і мають теплу й міцну шкіру, невелике.
Ворогами хомяків є лисиці, тхори, сови, а поблизу людських осель бродячі собаки і коти.
Полівка звичайна
Зовнішнім виглядом і характером поведінки полівки звичайні дуже схожі на інші види мишовидних гризунів.
Належать вони до окремої підродини мишовидних гризунів полівок.
Тулуб полівок до 12 см завдовжки, голова велика, з округлою мордою. Вуха маленькі, їх ледве видно з хутра. Відрізняв полівок від усіх мишовидних гризунів короткий хвіст, який завдовжки лише близько чверті довжини тіла.
Забарвлення волосяного покриву верхньої частини тіла звичайних полівок сіре, з рудуватим відтінком, черево біле. Хвіст двоколірний: зверху бурий, знизу білуватий.
Найкраще пристосувалися до життя на посівах сільськогосподарських культур. Особливо часто полівки звичайні оселяються на посівах озимини й багаторічних трав.
Узимку значна кількість полівок скупчується в скиртах соломи, ожередах сіна тощо.
Протягом більшої частини добової діяльності полівки риють численні нори, за що їх ще називають норицями.
На відміну від інших мишовидних гризунів нори, у яких живуть полівки, розташовані неглибоко, переважно в дерновому шарі ґрунту і мають велику кількість розгалужень, віднорків з окремими вихідними отворами. Свої нори полівки використовують і як "кормові ходи", де споживають підземні частини рослин. На поверхні землі, у травянистому покриві, вони протоптують цілу мережу стежок, які зєднують численні вхідні отвори їхніх нір. Житлові камери, які містяться в цих норах, влаштовують на глибині 25 - 30 см.
Активні полівки майже протягом доби з невеликими перервами. Живляться зеленими частинами, корінцями і насінням різноманітних травянистих рослин. Але, оселяючись на сільскогосподарських угіддях, майже повністю переходять на живлення зерновими озимими та ярими культурами, бульбами картоплі тощо.
Серед усіх видів мишовидних гризунів полівки звичайні відзначаються виключною плодючістю. Розмножуються вони протягом усієї теплої пори року, проте за сприятливих температурних і кормових умов або поселяючись у скиртах соломи, нерідко дають приплоди навіть і взимку [5, 90].
Гніздові камери для виведення малят полівки влаштовують під землею, дещо глибше за житлові, здебільшого на глибині близько 50 см.
У такому гнізді, добре вистеленому мякими розгризеними соломинками і сухою травою, після близько тритижневої вагітності самка в окремі роки може дати до десяти приплодів, по троє четверо, до тринадцяти малят у кожному.
Малята полівок дуже швидко розвиваються. У тритижневому віці вже переходять до самостійного життя, через 40 днів після народження молоді полівки можуть дати перше потомство.
Поряд із здатністю до швидкого розмноження для полівок характерне коливання їх кількості на полях. Бувають роки масового розмноження, коли полівки досягають максимальної кількості.
Жодний вид шкідливих гризунів не завдає такої великої шкоди хлібам, як полівки. Під час масових розмножень вони можуть знищити зелені сходи жита, пшениці на дуже великих площах. Під час визрівання хлібів перегризають і звалюють стебла, на яких поїдають зерно, а цілі колоски затягують у комори своїх численних нір.
Значної шкоди полівки завдають городнім культурам, буряковим плантаціям, лісопосадкам і молодим плодовим садам. Садам особливо шкодять узимку, коли під сніговим покривом обгризають "окільцьовують" кору на стовбурах саджанц?/p>