Фауна гризунів Куликівського району
Курсовой проект - Биология
Другие курсовые по предмету Биология
?ом. Тут вони живуть у норах між корінням дерев, серед чагарників. Нори звичайно закінчуються гніздовою та кількома продуктовими камерами, у яких зберігаються запаси їжі, заготовлені на зимовий період. Рідше лісові миші влаштовують своє житло в дуплах старих дерев, невисоко над землею. Активні тварини вночі, хоч зрідка їх можна побачити і вдень.
Основу живлення лісових мишей становлять жолуді, горіхи, насіння з шишок ялини і сосни, горішки липи, плоди диких фруктових дерев тощо. Склад їжі залежить від сезонних явищ. Жолуді, наприклад, стають основним продуктом живлення в період їх достигання й обсипання на землю з першими заморозками (коли вони стають найбільш доступними для цих наземних гризунів). Зрідка, на відміну від інших мишовидних гризунів, лісові миші навіть не чекають, коли опадуть жолуді або горіхи ліщини, а вилазять за ними досить високо на дерева. Другорядне значення в живленні після жолудів і горіхів має ліщина. Хоч поживність її горіхів висока (містять 60 % жиру), кількість їх буває недостатньою. У роки, коли ці корми відсутні або їх не вистачає, лісові миші поїдають плоди липи, клена, береста, а в карпатських лісах бука (кормова поживність його горішків не менша, ніж жолудів дуба).
По залишках горіхів ліщини, згризених лісовими мишами, легко дізнатися про наявність саме цього виду мишовидних гризунів у певному районі лісового масиву, бо їхні кормові залишки істотно відрізняються від тих, які залишають білки або інші гризуни [5, 52].
Охоче поїдають лісові миші й різні гриби, тому в роки масового розмноження лісових мишей великий процент грибів виявляється пошкодженим: на їхніх шапках виразно видно сліди зубів цих звірків. Споживають також і різноманітних комах.
Розмножуються лісові миші в теплі пори року; починаючи з кінця березня, дають два, три і навіть чотири приплоди, народжуючи кожного разу по четверо шестеро малят. Ростуть малята дуже швидко; вже в місячному віці вони виходять з кубла, самостійно добувають їжу, тільки розмірами відрізняючись від дорослих. У тримісячному навіть можуть розмножуватись.
У зимову сплячку лісові миші не впадають. У разі негоди тижнями не виходять зі схованок, живлячись у цей час запасами, заготовленими восени. У теплі дні на сніговому покриві серед чагарників і буряну можна нерідко побачити стрибки мишей, які досягають до півметра у довжину. Сліди лісової миші відрізняються від слідів усіх інших мишей. Відбитки Її лапок зібрані купками і мають, як у білок, вигляд трапецій, між якими виразно тягнеться слід від довгого хвоста.
Лісові миші завдають лісовому господарству значної шкоди: в культурних лісових і плодових шкілках визбирують з ґрунту посівний матеріал (жолуді, горіхи), знищують молоді, проростаючі сходи, обгризаючи на них кору, тощо.
Деякої шкоди лісові миші завдають і природному відновленню лісу, поїдаючи опалі плоди.
2.2 Гризуни відкритих просторів
Ховрах крапчастий
Ще недалекі ті часи, коли в нашій країні внаслідок шкідливої діяльності ховрахів хлібороби щороку не добирали мільйони пудів зерна, коли значно погіршувалися найкращі пасовиська і сінокосні угіддя.
Серед ховрахів, які населяють територію України, найкраще пристосувався до окультурених ландшафтів, особливо в хліборобних районах нашої країни, ховрах крапчастий.
Крапчастий ховрах гризун, який за будовою дещо схожий на білку, тому і належить до родини білячих. Як і в білки, його міцне тіло не більше 20 см завдовжки. Подібні до білчиних зуби, внутрішні органи. А от характерні для ховраха ознаки це валькуватий тулуб з короткими лапками, не пухнастий, на чверть коротший від довжини тіла хвіст, а вуха майже непомітні, вони більше нагадують згортки шкіри. У ротовій порожнині ховрахів є защічні мішки, в які вони збирають різноманітні кормові продукти, щоб перенести до своєї нори.
На відміну від білки ховрахи типові степові тварини або жителі відкритих просторів, схилів балок, вигонів, узбіч шляхів тощо, які ніколи і не оселяються в гущавині лісу.
Своєрідним є забарвлення волосяного покриву верхньої частини тіла у цих гризунів: спина вкрита добре помітними білими плямами (крапчастість) на загальному фоні сірувато-бурого забарвлення тіла. Черевна частина тіла біла, з жовтуватим відтінком [5, 79].
Типові мешканці відкритих місцевостей, вони уникають не тільки лісових масивів, а й ділянок, укритих густим чагарником і навіть високих заростей бурянів.
Найчастіше оселяються на землях з помітно збільшеною вологістю і досить щільним грунтом, по схилах балок, на узбіччях польових шляхів тощо. Лише в останні десятиріччя, після суцільного освоєння цілини, коли всі цілинні площі було розорано, ховрахи почали проникати на землі, зайняті під різними сільськогосподарськими культурами, хоч постійні нори, як правило, риють тут рідко.
Мал. 1. Нора ховраха під час сплячки (1); після виходу зі сплячки (2).
Живляться ховрахи майже виключно соковитими частинами трав, цибулинами, кореневищами рослин, насінням. Оселяючись на посівах зернових, період наливання колосся, воскової стиглості і повної стиглості зерна майже повністю переключаються на живлення хлібними культурами. Проте протягом усього періоду активності ховрахи поїдають і комах (жуків, арану, коваликів, гусениць тощо), особливо в жаркий період, коли вологість травянистої рослинності звичайно знижується до 50 %, а вологість тіла ;омах понад 80 %.
Ховрахи типово денні тварини, але діяльні вони лише вран