Фауна гризунів Куликівського району
Курсовой проект - Биология
Другие курсовые по предмету Биология
ці та у вечірні години, вночі сплять у своїх норах. Активними є досить обмеженій період часу: більшу частину року вони проводять у сплячці.
Щоб залягти у зимову сплячку, ховрахи готують свою нору. Вони проривають від кубла під прямим кутом вертикальний хід, який не доводять до поверхні ґрунту приблизно на півметра. Землею, яку вони наривають, забивають із середини похилий хід до кубла (мал. 1). Отже, взимку ховрахи перебувають в ізольованому кублі, і тому легко переносять зимові морози.
Під час зимової сплячки ховрахи зовсім не їдять, усі життєві процеси і їх організмі в цей час припиняються настільки, що температура тіла падає до +3 С. Це сприяє тому, що на відміну від інших зимосплячих тварин ховрахи під час сплячки майже не втрачають запасів речовин :і організмі, накопичених восени і навесні.
Прокидаються ховрахи після зимової сплячки і виходять на поверхню деяких місцевостях навіть тоді, коли ще значна частина ґрунту вкрита снігом, але це залежить від температурних умов ходу весни. Тому в різні роки в одному й тому самому районі вихід із стану сплячки може доливатися навіть в межах місяця.
Прокинувшись, ховрах прориває до кінця вертикальний хід і через нього зявляється на поверхні. У перші дні цей отвір зберігає характерний вигляд: навколо ньоговалик, який утворився під час виштовхування ґрунту. Такі отвори нір називають "веснянками", по них можна підрахувати кількість ховрахів на певній ділянці.
Розмножуються ховрахи, на відміну від переважної більшості гризунів, раз на рік.
Своє підземне кубло для виведення малят влаштовують у глибокій норі, яка йде під кутом від поверхні на глибину до 130 см і закінчується їздовою камерою, вистеленою мякою травою, соломою тощо. Тут у другій половині квітня (приблизно через місяць після пробудження) самки ховрахів, після 3-тижневої вагітності, народжують пятеро семеро, до пятнадцяти голих, сліпих малят, які швидко розвиваються, вкриваються шерстю . вже в місячному віці вилазять з нір. Самка годує малят молоком лише до 20-денного віку, після чого вони починають вести самостійне життя, а в кінці травня на початку червня покидають кубло, переселяються в сусідні порожні нори і вже живуть окремо.
В останні десятиріччя, в звязку із застосуванням на полях ефективних механічних і хімічних засобів захисту рослин від шкідників, розорювання майже всієї незалісненої території, кількість крапчастих ховрахів настільки зменшилася, що вони вже не загрожують урожаям зернових. Нині навіть постає завдання взяти під охорону ховрахів на території ряду областей України.
Тепер ховрахи виживають лише тому, що систематично перекочовують з полів, де умови існування погіршуються, на інші поля, де знаходять собі корми.
Проте в районах, де ховрахів ще багато, вони продовжують залишатись одним із шкідливих гризунів (за літо один ховрах зїдає понад 6 кг зерна).
У невеликій кількості ховрахів (особливо малого) використовують як другорядну хутровину. І хоч хутро їх дешеве і невисокої якості, проте через своє оригінальне забарвлення має попит.
Миша польова
Мишу польову, звірка з ряду гризунів, який належить, як і інші миші, до родини мишовидних гризунів, легко розпізнати. На відміну від інших видів справжніх мишей найхарактерніша ознака її виразна чорна смуга, що проходить від лоба вздовж спини. Волосяний покрив спини рудувато-бурий. Горло, груди і черево білясті. За своїми розмірами польова миша мало відрізняється від лісової. Довжина тіла близько 12 см, але на відміну від лісової миші вуха в неї короткі, відігнуті наперед, не досягають очей. Хвіст з добре виявленими кільцями, утвореними роговими лусочками, дещо коротший за тулуб.
Населяють зволожені місця. Це лучні заплави, порослі чагарником, забурянені ділянки на оброблених територіях тощо. Охоче оселяються також у садах, виноградниках, на узліссях густих лісових насаджень, по річкових долинах. На півдні тримаються виключно поблизу водойм [5, 86].
Живуть польові миші у неглибоких, але досить довгих, простої будови норах, виритих між корінням дерев і чагарників. Узимку значна кількість польових мишей скупчується в скиртах соломи, а в садах і перелісках під опалим листям, забираються вони й у господарські та житлові будівлі і навіть у зерносховища.
Діяльна польова миша майже цілу добу, але частіше її можна зустріти вночі. У зимову сплячку не залягав, активна протягом року.
Більшу частину року польові миші живляться листям, зеленими стеблами й насінням різноманітних диких трав, ягодами, під час дозрівання хлібів зерном. Нерідко до їх раціону потрапляють дрібні комахи, їхні личинки та інші безхребетні тварини.
Навесні польові миші активно розмножуються. Для виведення малят влаштовують звичайно на невеликій глибині (близько 20 см і лише зрідка глибше) гніздову камеру, добре вистелену подрібненою соломою і сухою травою. Від камери на поверхню землі ведуть два-три виходи. Досить часто вони будують і напівпідземні гнізда, які влаштовують під купами соломи, між камінням тощо.
За рік у польових мишей буває до чотирьох приплодів по пять вісім малят у кожному. Вагітність триває 22 дні. Перерва між приплодами в теплу пору року триває приблизно 2 місяці.
Мишенята народжуються дуже немічними, сліпими, голими. Проте вони досить швидко розвиваються: в пятиденному віці вкриваються пушком, у десятиденному цілком нагадують дорослих, а тритижневі мишенята вже самостійно розшукують собі їжу. Через два з половиною місяці молод