Біловезькі угоди та створення СНД
Доклад - История
Другие доклады по предмету История
БІЛОВЕЗЬКІ УГОДИ ТА СТВОРЕННЯ СНД
8 грудня 1991р. на зустрічі керівників Білорусі, Росії та України в Біловезькій пущі було прийнято рішення про Співдружності Незалежних Держав СНД 21 грудня у Алма-Аті до Співдружності приєдналося II з 15-й колишніх республік СРСР. Чотири інші (країни Балтії та Грузія) фактично підтримали цей історичний факт.
Організаційні основи СНД оформлено кількома документами, які називають установчими: Біловезькою угодою про створення СНД, Протоколом до неї, який учасники вирішили рахувати складовою частиною Угоди, і Алма-Атинською декларацією, а також Статутом, який прийнятий 22 січня 1993р. Угоду про створення Співдружності незалежних держав було ратифіковано Верховною Радою України вже 12 грудня 1991 р. Така швидкість ратифікації зумовлювалася відповідними обставинами, в яких на той час опинилася Україна. Ратифікація цього документа відбувалася з відповідними застереженнями, що унеможливлювали перетворення України на частину нової союзної держави. Ці застереження мають винятково важливе значення для подальшої політики України та її ролі у СНД. Так, у п.З Угоди наголошено, що держави - члени Співдружності, реформуючи розташовані на їхніх територіях угрупування збройних сил колишнього Союзу РСР і створюючи на їхній базі власні збройні сили, співпрацюватимуть у забезпеченні міжнародного миру та безпеки. У п.б Угоди читаємо, що кожна з високих Договірних сторін залишає за собою право призупинення або припинення дії цієї Угоди або окремих її статей, повідомивши про це учасників Угоди за рік. Одне із застережень -слово Співдружність писати з малої літери.
Проте застереження не припинили різне тлумачення Біловезької угоди і не гарантували від можливої небезпеки перетворити Співдружність на державне утворення. Ці тривожні настрої спонукали Верховну Раду України прийняти 20 грудня 1991р. документ під назвою Заява Верховної Ради України з приводу укладення Україною Угоди про Співдружність незалежних держав", у якій було наголошено, що мають місце неоднозначні тлумачення як окремих положень Угоди, так і загального її спрямування офіційними колами сторін, що її уклали. Заява акцентувала увагу на статусі України як незалежної держави, субєкта міжнародного права. Важливими є пункти 2 і 3 Заяви, у яких говориться:
- п.2 Україна заперечує перетворення Співдружності незалежних держав на державне утворення із своїми органами влади і управління;
- п.З Україна заперечує надання Співдружності незалежних держав статусу субєкта міжнародного права.
Не менш важливим є п.6, який має безпосереднє відношення до сучасних територіальних претензій Росії щодо Криму: кордон між Україною, з одного боку, та Росією і Білорусією - з іншого, є державним кордоном України, який є недоторканим. Лінія його проходження, визначена договором між Україною і Росією 1990р, лишається незмінною незалежно від того, чи є Україна стороною Угоди чи ні.
Це свідчило про те, що Україна почала виносити висновки з уроків історії. Досить сказати, що в період з 1921 по 1930р. довільне перекроювання кордонів союзних і автономних республік відбувалося 45 разів: у 1931-1940р. - 26 разів, 1941-1950 рр. - неодноразово у звязку із депортацією і позбавленням державності ряду малих народів. У 1951-1960 рр. кордони переглядалися і змінювалися сім разів, включаючи передачу Криму Україні. У1961-1970 рр. - пять разів. У 1971-1980 рр. - тричі. За оцінкою доктора економічних наук Ю.Шишкова протягом 60-й років території у когось відбиралися і комусь передавалися близько 100 разів". З розпадом СРСР територіальні претензії один до одного мали фактично всі союзні республіки, що вже на 1992р. вилилося майже у 200 вогнищ напруженості і навіть широкомасштабних воєнних дій". Ось чому такий важливий цей пункт Заяви. У звязку з цим варто памятати положення Біловезької угоди щодо утворення СНД: взаємне визнання і поважання територіальної цілісності країн - учасниць і недоторканість кордонів, що існують між ними у рамках Співдружності.
Заява стала офіційним тлумаченням Біловезької угоди і зобовязувала керуватися нею у своїй діяльності Президента України, премєр-міністра України, та інші структурні ланки виконавчої влади. Її значення для подальшої позиції України у Співдружності надзвичайно велике. Саме змістом Заяви керувався Президент України під час переговорів у Алма-Аті, а також під час другої зустрічі у Мінську.
Заява звязувала руки Президентові України від необачного підпису якогось документа, який би йшов в розріз із національними інтересами України. Таким чином, паралельна праця у формуванні політики України, Верховної Ради, політичних партій, дали добрий результат. Україна продиктувала іншим членам Співдружності свої умови, які стали на перешкоді Росії перетворити СНД на нове державне утворення, сприяли активізації діяльності України як субєкта міжнародних відносин.
Висловлена у застереженнях і Заяві позиція України викликала бурю невдоволення серед певної частини російських політиків і російського суспільства, якими оволоділа ностальгія за минулою величчю Росії. У газетах і журналах зявилась злива статей з осудженням Біловезької Угоди. Пропагувався погляд, що створення незалежних держав - явище короткочасне, і що невдовзі розпочнеться зворотний процес. Під тим оглядом є характерною стаття Євгена Бажанова Не спешите отпевать державу". У ній автор пише:
Гены русских и российского государства несун