Біловезькі угоди та створення СНД
Доклад - История
Другие доклады по предмету История
?ністративну суть цієї нової структури, І.Юхновський зазначає, що Обєднання - юридична особа зі своїм балансом, розрахунковим рахунком. Органи управління: Колегія, яка затверджує квоти на виробництво та зовнішню торгівлю; Генеральний комітет, який приймає рішення 2/З голосів і це рішення є обовязковим для субєктів ЄОВМ; Арбітражна, Контрольна комісії - робочі органи (основна організуюча і виконавча сила). Усі вони розміщуються в Москві.
У будь-якому випадку, зроблені Верховною Радою під час ухвалення цього рішення застереження дозволять, в разі необхідності, захистити національні інтереси України .
Необхідно підкреслити, що статус асоційованого члена в Економічному союзі був вигідний для України, оскільки давав право брати участь у нарадах і не зобовязував підписувати документи, які суперечили законам та національним інтересам України. Під впливом ілюзій про можливість рівноправних партнерських відносин з Росією і рівноправної взаємовигідної активної участі в СНД Президент України підписав угоду про міждержавний економічний комітет (МЕК), що внесло суперечність і плутанину відносно позиції України в цьому питанні. З другого боку, цей вимушений компроміс на деякий час зняв напругу в українсько-російських відносинах, що ускладнилися у звязку із проблемою розподілу ЧФ і невирішеним питанням про його базування.
Не обійшлося без складностей у відносинах України із СНД (хоч правильніше було б сказати - із Росією) і у військовій сфері. 15 травня 1992р. у Ташкенті в рамках СНД підписано договір про колективну безпеку. Незважаючи на тиск, Україна не поставила підпис під цим документом.
Проте російське керівництво добре усвідомлювало, що без інтеграції усіх держав-членів СНД у військовій сфері відновити єдиний державний організм буде неможливо. 20 липня 1994р. РКБ прийняла Концепцію колективної безпеки, яку підписали міністри закордонних справ і міністри оборони країн-учасниць. У забезпеченні колективної безпеки країн-учасниць важлива роль відводиться спільній (обєднаній) системі ППО.
Продовження діалогу відбулося на початку лютого 1995р. в Алма-Аті. Саме тут 10 лютого підписано відому Алма-Атіінську угоду про створення обєднаної оборони (а не єдиної, - як передбачала Росія) системи протиповітряної оборони (ОСППО) держав-учасниць СНД. У Москві на чолі з командувачем ППО Росії створено Координаційний комітет ППО, який і мусить опікуватися співпрацею військ ППО країн СНД. До цієї Угоди приєдналась і Україна.
Міністр оборони України Валерій Шмаров підписав Угоду, зробивши застереження - із врахуванням національного законодавства України. Фактично, це застереження має формальний характер, оскільки Угода передбачає, що координація дій сил і засобів обєднаної ППО повинна здійснюватися із центрального КП ППО Росії. Поставлений під Угодою підпис міністра оборони В.Шмарова вніс певну суперечність у позицію України щодо інтеграційних процесів у військовій справі.
У 1995р. як в Україні, так і в Росії активізувалися дискусії з приводу вступу України повноправним членом до Міжпарламентської асамблеї СНД. Такого не було дотепер у нашому парламенті: 12 разів протягом неповних 3-х місяців кінця 1995р. комуно-соціалісти з допомогою свого керівництва у Верховній Раді намагалися проштовхнути приєднання до угоди про Міжпарламентську асамблею СНД .
Угоду щодо МПА підписано 27 березня 1992р. керівниками парламентів 7 країн СНД. Пізніше до неї приєдналися ще З країни. Україна бере участь у роботі МПА у ролі спостерігача. Документи МПА угода, регламент, положення про секретаріат) визначають її як консультативно-дорадчий інститут. Діяльність МПА організовується Радою асамблеї, до якої входять керівники парламентських делегацій.
Експерти одностайні: співробітництво України з МПА потрібне для того, щоб пояснити країнам СНД свою позицію, вплинути на прийняття рішень. Україні доцільно мати в ній статус спостерігача.
Однак проблема вступу України, а точніше - зміни статусу спостерігача на повне входження до МПА СНД - виходить за межі двосторонніх відносин і не завжди кореспондується зі статусом Української держави як позаблокової. Виникає ї ряд інших питань, в тому числі й збереження незалежності України.
Небезпека вступу Верховної Ради України у Міжпарламентську асамблею (МПА) СНД полягала в тому, що згідно з новим статутним документом Міжпарламентської асамблеї - Конвенції, яка підписана 24 травня 1995р.-президентами країн СНД (Молдова, Туркменистан, Узбекистан і Україна від підписання документа утрималися), МПА фактично перетворюється на наддержавний орган. А якщо врахувати погляди російської Держави на перспективу МПА, то вступ України у цю організацію стає подвійно небезпечним. У документі, що має назву Про подальший розвиток Міжпарламентської асамблеї, Держдума постановила, що функції МПА СНД необхідно розширити до Євразійського парламенту, а тому пропонується, щоб на засіданні цього парламенту рішення приймалися кваліфікованою або простою більшістю голосів.
Міжпарламентська асамблея не є органом СНД, і вона сама не вважає себе такою. Угода від 27 березня 1992р. визначає асамблею як постійний інститут держав-членів СНД, а не Співдружності в цілому. Підкреслимо, що Угоду підписали 7 членів СНД (Молдова і Туркменистан були відсутні на зустрічі; Азербайджан та Україна виступили спостерігачами).
Не досягнуто консенсусу при розгляді положення про прапор і емблему Співдружності. Головним опонентом