Біловезькі угоди та створення СНД
Доклад - История
Другие доклады по предмету История
тих, хто запропонував обговорення атрибутики СНД, знову ж таки виступила Україна. Аргументи нашої делегації виглядали переконливо. У відповідності з національним законодавством Україна не розглядає СНД як субєкт міжнародного права і виступає проти перетворення її на наддержавну структуру конфедеративного чи федеративного характеру. Україна вважає Співдружність як міжнародний механізм багатосторонніх консультацій і переговорів, який доповнює процес формування якісно нових повномасштабних двосторонніх відносин між учасниками СНД. Тому прийняття Положення про прапор і емблему Співдружності означає визнання де-факто СНД як міжнародної організації і суперечить діючому законодавству Української держави.
Україна не підтримує ідеї створення військового блоку СНД, а відповідно не підписала 15 травня 1992р. в Ташкенті Договір про колективну безпеку (Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан, Узбекистан). Договір передбачає утворення Ради колективної безпеки в складі керівників держав- учасників і Головнокомандувача Обєднаними Силами СНД. Створення членами СНД поруч з Радою глав держав ще одного колективного органу неминуче підніме питання про розмежування їхніх повноважень, а таке розмежування може бути проведене на підставі консенсусу. Ще більш незрозумілим є участь в новому органі Головнокомандувача Обєднаними Збройними Силами СНД, оскільки він підпорядковується Раді глав держав.
Яка ж позиція України стосовно інтеграції в СНД і які чинники визначають її політику? Коли утворювалося СНД Україна вбачала в ньому механізм цивілізованого розлучення республік колишнього Радянського Союзу. Завдяки СНД вдалося вирішити деякі з питань цивілізованого розлучення, хоча багато з них залишилися ще й досі - власність СРСР за кордоном, активи й пасиви, діамантовий фонд тощо. Складною залишається й проблема поділу та базування Чорноморського флоту. Забезпечення національних інтересів України вимагає не лише ретельного опрацювання та дотримання концептуальних засад участі України в СНД, основою яких є відповідні рішення Верховної Ради. Важливого значення набуває необхідність їх практичної реалізації у повсякденній діяльності СНД. Це особливо важливо. Адже за період існування СНД до жовтня 1995р. було проведено 17 засідань Ради глав держав і 18 засідань Ради глав урядів, на яких розглянуто близько 600 багатосторонніх документів. Україна підписала близько 400 документів. За свідченням білоруських експертів, реальні практичні наслідки має менш ніж кожний третій підписаний документ, всі інші просто недієві .При цьому слід виходити з того, що позиція України щодо Співдружності має бути активною, гнучкою та прагматичною. ...Україна виступає і буде виступати за те, щоб у рамках СНД укладалися такі угоди, які дійсно відповідали б національним інтересам практично всіх держав-учасниць, -підкреслює Г.Удовенко". Ось чому, виходячи з реальної ситуації, відповідно до програми діяльності Кабінету Міністрів, два зовнішніх відомства - Міністерство закордонних справ і Міністерство зовнішніх економічних звязків і торгівлі розробили Концепцію розвитку відносин України з країнами СНД". Цей документ було підготовлено до винесення на розгляд Верховною Радою. На країни СНД припадає більш як 65% всього зовнішньоторговельного обороту України (експорт - понад 55, імпорт - близько 75%). Тому в концепції стверджується, що створення ефективних умов торговельно-економічних звязків у відносинах з цими країнами для забезпечення доступу до ресурсів та ринкі" збуту країн СНД, а також залучення інвестицій і ресурсів для реформування економіки України є необхідним чинником стабілізації вітчизняного виробництва.
Звідси й потреба участі України в діяльності Економічного Союзу (відповідно до статусу асоційованого членства) з приділенням основної уваги формуванню зони вільної торгівлі, розвитку взаємовигідної кооперації, співпраці щодо створення обєктів у третіх країнах, підвищенню конкурентоздат-ності продукції на ринках цих країн, спільних підприємств, фінансово-промислових груп. Україна, стверджується в концепції, у ставленні до СНД виходить насамперед з економічної доцільності існування Співдружності. Розвиток економічного співробітництва з країнами СНД має сприяти зупиненню спаду вітчизняного виробництва, виграшу в часі для проведення структурної перебудови економіки і входженню у світовий розподіл праці. Користуючись застереженнями та заявами Верховної Ради 1991 р. з приводу створення Співдружності Незалежних Держав, Україна заперечувала проти надання СНД статусу обєкта міжнародного права, а її органам - наднаціональних функцій, а також уникатиме участі в інституціоналізації Співдружності, перетворенні її на наддержавну структуру конфедеративного чи федеративного характеру. Україна виступає за впровадження у відносинах з країнами СНД режиму вільної торгівлі на основі Угоди про створення зони вільної торгівлі від 15 квітня 1994р. без будь-яких вилучень тарифного чи нетарифного характеру, вбачаючи в цьому передумову подальшої економічної інтеграції, наприклад, створення на терені СНД Митного союзу. Україна однією з перших ратифікувала Угоду про сприяння розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав-учасниць СНД, укладеної у грудні 1993р., якою передбачене взаємне незастосування ввізного та вивізного мита, податків, акцизів й кількісних обмежень щодо товарів, які поставляються кооперацією.
Необхідність впровад?/p>