Утворення та діяльність українських політичних партій у Наддніпрянській Україні на початку ХХ ст.
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
;, де оголосила про утворення окремої партії Українська соціал-демократична спілка/14,28/.
На Женевській конференції Спілка була визнана автономною складовою частиною РСДРП, з окремим статутом як національна організація, що має своїм завданням організацію пролетаріату, який розмовляє українською мовою. /15,77/ За мету Спілка мала пособити зєднанню свідомого пролетаріату усієї Росії в єдине централізоване ціле, пособити збудуванню централізованої пролетарської партії усієї Росії, не дати відтягти український пролетаріат в бік буржуазно-радикальної Самостійної України, себто стати на перешкоді затемнінню класової свідомості українського пролетаріату./16, 27/
Розглядаючи утворення Спілки, Йосип Гермайзе відзначив, що її члени насмілились сказати і, головне, ділом підкреслити, що для них міцний звязок з пролетарським рухом цінніший і дорожчий, ніж звязок з… патріотами української національної традиції. Цього не могли простити спілчанам свідомі українці всіх видів, і спілчани покинули ряди українського громадянства. Над ними тяжіло справді серйозне звинувачення в тому, що вони утворивши Спілку при Соціал-Демократичній робітничій партії, відійшли від української культури, потрібної тим самим масам, що до них вони пішли для агітації і політичної організації/17,275/. За рекомендацією Женевської конференції Спілка мусила надалі зосередити свою роботу в селі. не тільки на Україні. З цією метою конференція прохала українську соціал-демократичну спілку видавати російською мовою всю літературу, яка видається малоросійською мовою, якщо тільки вона не має суто місцевого значення/9,162/ Поступово література, яку випускала Спілка, почала видаватися російською мовою, крім літератури місцевого значення. Газета Правда, яка виходила з січня 1905 року українською мовою, почала видаватися російською.
Спілка складалася з громад, які обєднувалися на місцях з організаціями РСДРП. Питання про обєднання з провінційними організаціями РСДРП було розвязане на конференції Спілки в листопаді 1906р. Саме тоді було обрано Головний комітет Спілки у складі М.Меленевського, О.Скорописа-Йолтуховського та представників від місцевих організацій РСДРП Г.Довженка, П.Тучапського, С.Завадського, С.Подольського, Г.Соколова. Згодом до нього було кооптовано Ю. Ларіна, М.Ткаченка, Р. Рабінокича, А. Ріша та ін.
З часом вплив Спілки на маси значно зріс. На початку 1906р. вона, обєднавшись з Південноросійським бюро РСДРП, виконувала його функції і прагнула перетягти на свій бік частину організацій УСДРП, яку проголошувала дрібнобуржуазною і націоналістичною партією. Посилюючи свій вплив на українське селянство, Спілка вимагала негайної конфіскації землі у поміщиків. Вона досить успішно конкурувала з УСДРП в організації селянських виступів. Спілка закінчила своє існування у 1907 році./6,41/
Конфлікт всередині Революційної української партії не було вирішено. У січневому і лютневому номерах Праці за 1905 рік Д.Антонович у статті Неіснуюче питання виступив з власним розумінням національного питання. Він твердив, що національне питання не існує, воно вигадане буржуазією для затемнення класової свідомості пролетаріату. Він ставив під сумнів застосування терміну нація до корінного населення України, посилаючись при цьому на недостатнє наукове обґрунтування критеріїв нації. Уже в наступній публікації Ще раз про неіснуюче питання він повертається до гасла Самостійної України/15,116/.
З критикою думок Д.Антоновича виступив М.Порш в останньому березнево-квітневому випуску Праці. Він доводив, що національне питання існує і воно виявить себе ще більше тоді, коли розвалиться Росія /11, 53/ Дискутуючи з Антоновичем, він писав, що національний гніт тяжіє над усіма верствами народу. Робітничий клас більше, ніж буржуазія, зацікавлений в усуненні національного гніту. М Порш відстоював необхідність національно-територіальної автономії України у складі Росії. Нація у рамках такої автономії досягне певного рівня соціально економічного розвитку і тоді стане актуальним гасло Самостійна Україна
Д.Антонович, зазнавши невдач у дискусії з національного питання, став на шлях фракційної боротьби. Скориставшись відсутністю в Києві інших членів ЦК, він 5 червня 1905 року скликав зїзд за участю представників Київського, Полтавського, Лубенського і Ніжинського комітетів/7,127/. Його учасники прийшли до компромісу: прийняли черговий Проект програми Революційної Української Партії. Цей проект був розглянутий на другому зїзді РУП у Харкові. Проект мав низку нових положень. У ньому була відсутня теза про те, що політична незалежність України є ідеалом партії. Вимога федералізації Росії замінювалась гаслом демократичної республіки. У ньому зазначалося, що РУП вимагає автономії України з окремими представницькими Зборами(Сеймом), яким належить право законодавства в інтересах народу, який мешкає на території України./18,40/. Вимога автономії України була доповнена в проекті програми двома принциповими положеннями: повсюдне впровадження місцевого самоврядування, право кожної нації на політичні інституції, які б гарантували їй вільний культурний і громадський розвиток/18,40/. Як зазначає В.І. Головченко: останній пункт проекту передбачав підготовку відсталих у своєму розвитку етносів до сприйняття ідеї державного самоврядування, сам?/p>