Утвердження украiнськоi держави та ii розбудова на сучасному етапi (1992тАУ2005 рр)
Информация - История
Другие материалы по предмету История
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ
УТВЕРДЖЕННЯ УКРАРЗНСЬКОРЗ ДЕРЖАВИ ТА РЗРЗ РОЗБУДОВА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПРЖ (1992 2005 рр)
1. Утвердження украiнськоi державностi та ii мiжнародне визнання за часiв правлiння президента Л. Кравчука (1990 1994)
Провал антиконституцiйного перевороту в СРСР (19 21 серпня 1991 р.) створив зручнi умови для повного проголошення незалежностi Украiнськоi держави. Всенародний референдум 1 грудня 1991 р., на якому 90,32 вiдсотки громадян проголосували за пiдтвердження Акту незалежностi Украiни та одночаснi вибори президента краiни (ним став Леонiд Кравчук, 1990 1994) завершили процес становлення молодоi держави.
Сесiя Верховноi Ради Украiни першого скликання протягом осенi 1991 весни 1992 рр. прийняла ряд законiв: про громадянство, про перепiдпорядкування Верховнiй Радi вiйськ, дислокованих на територii Украiни, про лiквiдацiю КГБ та створення на його основi Служби безпеки Украiни, про кордони i цiлiснiсть територii держави, про митний комiтет тощо. Протягом сiчня-лютого 2002 р. Верховною Радою затверджено державний синьо-жовтий прапор, малий герб тризуб та гiмн "Ще не вмерла Украiна" Павла Чубинського та Михайла Вербицького.
Позитивним пiдсумком першого перiоду розбудови державностi Украiни (1991 1994 рр.) було створення нових органiв управлiння. Проте, негативною стороною цього процесу було те, що стара компартiйна номенклатура зумiла втримати всю повноту влади у своiх руках. У склад уряду та деяких обласних адмiнiстрацiй (Львiвська, РЖвано-Франкiвська, Волинська, Тернопiльська) було допущено окремих представникiв мiiевоi некомунiстичноi iнтелiгенцii, якi, переважно, обiйняли другоряднi посади повязанi з керiвництвом наукою, культурою та освiтою.
У рiшучу опозицiю до урядовоi полiтики стали крайньо лiвi та крайньо правi сили. Бiльшiсть лiвих партiй утворилися на залишках староi КПУ. Вже у жовтнi 1991 р. частина забороненоi компартii утворила Соцiалiстичну партiю Украiни (голова СПУ Олександр Мороз). У квiтнi 1992 р. СПУ, Селянська партiя та декiлька iнших прокомунiстичних обСФднань утворили коалiцiю "Трудова Украiна". Проте, самовiльно вiдновлена 19 червня 1993 р. на зiздi у Донецьку та офiцiйно зареСФстрована 5 жовтня 1993 р. КПУ на чолi з колишнiм секретарем ЦК ЛКСМУ Петром Симоненком фактично розколола лiвий фланг.
З рiзних причин такою ж непослiдовною, як внутрiшня полiтика, була зовнiшня полiтика Украiни. РЗi основи, що були визначенi ще ДекларацiСФю про державний суверенiтет (16 липня 1990 р.), передбачали в майбутньому нейтральний та безядерний статус. На переговорах у груднi 1991 р. у Мiнську було вирiшено питання про розпад СРСР та створення Спiвдружностi незалежних держав (СНД). Ця органiзацiя задумувалася, як наддержавна iз домiнуванням Росii, що мала замiнити СРСР. Проте, з самого початку iснування Союзу Украiна визначилася, що уникатиме участi у наддержавних структурах Спiвдружностi. Тому наше керiвництво не пiдписало угоду про сили спiльного призначення на перехiдний перiод, Договiр про колективну безпеку, Статут СНД та низку iнших документiв. 15 квiтня 1994 року Украiна приСФдналася до Економiчного союзу тiльки як асоцiйований член. Украiна пiдтримала лише приблизно половину угод, якi стосувалися переважно економiчного спiвробiтництва.
26 лютого 1992 р. Украiна зробила важливий крок у напрямi iнтеграцii у РДвропу, пiдписавши Гельсiнський заключний акт. Головним принципом цього документа СФ положення про вiдсутнiсть територiальних претензiй та непорушнiсть кордонiв. 16 листопада 1994 р. Верховна Рада ухвалила рiшення про приСФднання Украiни до Договору про нерозповсюдження ядерноi зброi. У 1996 р., остаточно позбувшись ядерного арсеналу, Украiна стала першою в свiтi державою, яка добровiльно вiдмовилася вiд зброi масового знищення. Такими були вiдноснi успiхи Украiни на мiжнароднiй аренi протягом 1991 1994 рр.
В економiчнiй сферi були великi прорахунки, що привели до iнфляцii, яка сприяла збиванню великих капiталiв та дикоi "приватизацii". Узаконене пограбування цiлоi нацii, яке вiдбувалася за негласного сприяння влади, породило могутнiй клас олiгархiв. У цей перiод насамперед в економiчнiй сферi вiдбувалося формування регiональних олiгархiчних кланiв на основi злиття староi компартiйноi номенклатури ("партiя влади") з кримiнальними елементами (Вадим Рабинович, Олександр Волков та iн.). В той же час у 1992 р. за межею бiдностi опинилося майже 64 вiдсотки населення, а кiлькiсть багатих становила 10 вiдсоткiв. В результатi рiзкого скорочення виробництва, що наступило тодi, Украiна опинилася у станi глибокоi господарськоi руiни. Пiд тиском масового невдоволення, зокрема, шахтарських страйкiв Верховна Рада прийняла рiшення про достроковi парламентськi та президентськi вибори.
Розгортання та пiдсумки виборчоi кампанii 1993 1994 рр. наочно продемонстрували провал внутрiшньоi полiтики адмiнiстрацii Леонiда Кравчука: якщо у 1991 р. за нього проголосували 61,6 вiдсоткiв виборцiв то у 1994 р. 64,96 вiдсотки проголосували проти. Перемогу в другому турi здобув представник "червоного директорату" Леонiд Кучма. На теренах колишнього СРСР це був один з небагатьох прикладiв змiни влади цивiлiзованим шляхом.
Не дивлячись на певнi прорахунки загальним пiдсумком перiоду правлiння Леонiда Кравчука (19911994 рр.) було утвердження украiнськоi державностi та ii мiжнародне визнання.
2 Розбудова державностi Украiни на сучас