Управлiння, як соцiальний феномен
Информация - Менеджмент
Другие материалы по предмету Менеджмент
?х функцiй. РЖз середини XIX ст. почала розвиватися концепцiя систематизованого управлiння.
На початку XX ст. ця концепцiя набула якiсно нового значення управлiння почали розглядати як самостiйну сферу дiяльностi, яка здатна принести успiх органiзацii. Тим самим було покладено початок принципово новому етапу в управлiннi науковому управлiнню, центральною фiгурою якого став професiйно пiдготовлений керiвпик-менеджер.
Якщо сам процес управлiння виник разом iз появою людського суспiльства, то наука управлiння зародилася лише на початку XX ст. Вона виникла з назрiлоi потреби в рацiональнiй органiзацii громадського життя.
У розвитку науки управлiння можна видiлити три етапи: 1) виникнення й розвиток класичноi теорii наукового менеджменту (початок XX ст. кiнець 20-х рокiв). Класичний менеджмент грунтувався на твердому рацiоналiзмi в управлiннi. Сутнiсть цього етапу найбiльш виразно прослiд-ковуСФться в концепцiях наукового управлiння Ф. Тейлора, iдеальноi бюрократii М. Вебера i науки адмiнiстрування А. Файоля. Однак породженi цими концепцiями технократичнi iлюзii в управлiннi почали розвiюватися вже в 30-тi роки. Рацiоналiзм в управлiннi з усiма його перевагами, як виявилося, далеко не СФдиний, а в багатьох випадках i не найкращий шлях пiдвищення ефективностi дiяльностi органiзацiй РЖ керiвникiв.
РеакцiСФю на обмеженiсть управлiнського рацiоналiзму в системi управлiнських знань було утвердження доктрини людських стосункiв. Вона ТСрунтувалася на всебiчному врахуваннi людського фактора та залучала досягнення психологii, соцiологii, культурноi антропологii для поглибленого розумiння реальноi сутностi управлiння в органiзацiях. На ii основi розроблялися рекомендацii з удосконалення людських стосункiв, мобiлiзацii людського фактора, залучення членiв органiзацii до управлiння, пiдвищення ефективностi лiдерства; виникнення й розвиток сучасних теорiй управлiння (з 50-хрокiв XX ст. до нашого часу),
У пiслявоСФннi роки розвиток теорii систем, кiбернетики, економiко-математичних методiв аналiзу й обТСрунтування управлiнських рiшень, компютеризацiя управлiння, що спричинила з винаходом персональних компютерiв особливо могутнiй якiсний стрибок, усе цс сприяло активному використанню в управлiннi системного пiдходу. Як наслiдок значне ускладнення науки управлiння й управлiнських знань i поява низки наукових пiдходiв.
Системний пiдхiд. Його прихильники вважали недолiком усiх попереднiх теорiй зосередження уваги лише на окремих елементах управлiння. Ефективнiсть управлiння не розглядалася як результат усiх його складових. Застосування системного пiдходу до управлiння даСФ керiвникам змогу розглядати органiзацiю в СФдностi та взаСФмозвязку РЗРЗ складових. Вiдповiдно до цього пiдходу будь-яка органiзацiя (пiдприСФмство, пiдроздiл, вiйськова частина) е системою. Як i в бiологiчному органiзмi, в органiзацii всi ii частини взаСФмозалежнi. Кожен елемент системи робить свiй внесок у ii розвиток. Органiзацiя являСФ собою вiдкриту систему, тобто вона взаСФмодiСФ iз зовнiшнiм середовищем. ЗовнiшнСФ середовище значною мiрою визначаСФ життСФздатнiсть органiзацii.
Ситуацiйний пiдхiд. На рубежi 70-х рокiв широку популярнiсть завоювали iдеi ситуацiйного пiдходу. Було зроблено спробу довести правомiрнiсть рiзних типiв систем управлiння: як жорстко регламентованих, так i заснованих на внутрiшнiй свободi - залежно вiд конкретних характеристик органiзацiйного контексту. Прихильники цього пiдходу виходять iз того, що теорiя систем дослiджуСФ, з яких елементiв складаСФться органiзацiя, якi компоненти утворюють систему, але, власне, сама теорiя не вiдповiдаСФ на запитання, якi iз цих елементiв СФ найбiльш важливими. От чому на допомогу системному прийшов ситуацiйний пiдхiд.
У центрi уваги при цьому перебуваСФ ситуацiя, тобто певний набiр обставин, якi справляють нинi великий вплив на органiзацiю. Сутнiсть ситуацiйного пiдходу можна звести до двох тез. По-перше, не iснуСФ унiфiкованого ефективного управлiння у всiх ситуацiях. По-друге, ефективнiсть управлiння досягаСФться, насамперед, завдяки мобiльностi й пристосованостi до того середовища (ситуацii), у якому функцiонуСФ дана органiзацiя.
Емпiричний (прагматичний) пiдхiд. В основi цього пiдходу -вивчення й подальше поширення конкретного досвiду управлiння фiрмами й вiйськовими органiзацiями. Його виникнення являло собою певну реакцiю на недостатню практичну спрямованiсть ряду положень наукового управлiння. Прихильники цього пiдходу не заперечують значення теоретичних принципiв, але вважають бiльш важливим аналiз безпосереднього досвiду управлiння. Такий аналiз, на iхню думку, даСФ змогу вiдшукати рiшення, яке вiдповiдаСФ даному типу ситуацii. Прихильники емпiричного пiдходу розробляють спецiальнi методологii оволодiння мистецтвом управлiння на основi конкретних управлiнських ситуацiй. Вони виступають за професiоналiзацiю управлiння, тобто за перетворення управлiнськоi працi на особливу професiю. З роботами вчених згаданого напряму повязане поширення термiнiв менеджмент, менеджер у теорii i практицi управлiння.
Кiлькiсний пiдхiд. Це узагальнена назва всiх прийомiв управлiння, повязаних iз застосуванням математики, статистики, кiбернетики. Поява цього пiдходу стала вiдповiддю на досягнення у сферi науки й технiки, насамперед на процес компютеризацii. Компютер як елемент суча?/p>