Українсько-російські культурні відносини у 1991–2004рр.
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
? відносин визначають роль та функції інформаційного середовища в сучасному українському суспільстві, першочерговими серед яких є здійснення керованих процесів суспільної трансформації, зокрема щодо реформування економічних відносин та адміністративно-управлінської системи, інтегрування у світову спільноту (основною з ознак якої на сьогодні є інформаційна відкритість) на правах повноправного її члена, зберігши при цьому суттєві ознаки національної ідентичності.
У рамках цих завдань головною метою взаємодії з РФ в інформаційній сфері є створення умов для побудови в Україні відкритого громадянського суспільства інформаційного типу, створення розвинутої інформаційної інфраструктури, вихід у світовий інформаційний простір, захист національної культурної спадщини, мови, протистояння культурній експансії інших країн, забезпечення інформаційної безпеки. Аналіз українських та російських інтересів у двосторонніх інформаційних відносинах надає можливість відокремити сфери збігу та розбіжностей у політиці двох держав.
Найбільш напружені змагання між Україною та РФ, скоріш за все, відбуватимуться у площині економіки та геополітики. Йдеться, зокрема, про наміри РФ утримати Україну у сфері свого впливу й не допустити подальшого дрейфу нашої держави у бік Заходу, утримати, головним чином, за допомогою інформаційного тиску, подальшого використання "проблеми співвітчизників". Під чинниками негативного впливу (ЧНВ) маються на увазі насамперед обставини, дії чи наміри певної сторони (навязування нерівноправного характеру співробітництва, а також внутрішнього і зовнішнього політичного курсу, неадекватного національним інтересам держави, втручання у внутрішні справи, порушення статусу країни на міжнародній арені) [112. С. 159].
Після підписання широкомасштабного Договору з РФ і часткового розвязання проблеми Чорноморського флоту значення традиційних політичних важелів тиску на Україну значно знизилося. Незважаючи на це, двосторонні українсько-російські відносини продовжують нести в собі високий конфліктний потенціал, що визначається передусім певною різноспрямованість їхніх геополітичних орієнтирів. Водночас, завдяки спільному історичному "корінню" двох народів двосторонні взаємини характеризуються підвищеною терпимістю та відсутністю злостивості. Внаслідок цього навіть найгостріші конфлікти досі не виявляли тенденції до переростання у відкриту конфронтацію [112. С. 160].
Україна і Російська Федерація мають багато спільного, що створює необхідні передумови для виведення відносин в інформаційній сфері на рівень стратегічного партнерства. Можливість існування типу взаємодії у формі стратегічного партнерства зумовлена низкою обєктивних і субєктивних чинників. Рівень такого партнерства між Україною і Росією зумовлений передусім тенденціями розвитку світового інформаційного простору й особливостями становища України та РФ у ньому. Головними з тенденцій можна вважати створення глобальних інформаційних систем як найважливішого чинника, що визначає соціально-економічний прогрес суспільства, приблизно однаково складне економічне становище країн, високий рівень соціально-політичної нестабільності як в Україні, так і в РФ, загальне прагнення подолати економічну кризу, взаємна підтримка в політичному реформуванні суспільства. Для України і Росії актуальною стала проблема збереження етнокультурного потенціалу, національно-культурної самобутності в протистоянні агресії гірших зразків західної масової культури.
Поява низки обєктивних чинників довготривалої дії та масштабних суспільних трансформацій в Російській Федерації та Україні утворює підґрунтя для створення такої системи їх взаємовідносин в інформаційній сфері, яка б відповідала новим історичним умовам і унеможливлювала міжнаціональну катастрофу - зіткнення двох найбільших словянських народів на пострадянському просторі.
В добу сучасних інформаційних технологій, що зєднують світ в одне ціле з допомогою практично необмежених можливостей супутникового телебачення та Інтернету, безглуздо зводити національні кордони на шляхах поширення інформаційних потоків. У найбільш розвинутих країнах світу інформаційна відкритість розглядається як обовязкова умова успішного просування в майбутнє, а інформаційні ресурси вважаються однією з найважливіших складових стратегічного потенціалу держави.
Інформаційна відкритість України зумовлена, як відомо, Європейською конвенцією з прав людини [22], яку ратифіковано Верховною Радою України, та Конституцією України [38], де проголошується: кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу отримувати і поширювати інформацію та ідеї. Отже, спроби запровадити в країні режим дозованого надходження до населення масової інформації, керуючись при цьому мовними, політичними чи іншими критеріями, приречені на неминучу поразку.
Однак, практика провідних країн світу свідчить, що в той чи інший спосіб усі вони провадять політику захисту національного інформаційного простору. В Концепції національної безпеки України однією із загроз національній безпеці України в інформаційній сфері визначено інформаційну експансію з боку інших держав.
Характеризуючи встановлення взаємостосунків в інформаційній сфері слід звернути увагу на значення в цій області преси і її трансформації в період державотворення України.
Незважаючи на стрімке зростання інтересу до ук