Український фольклор та його місце в сучасній культурі
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
1. Усна нематеріальна традиційна культура
Усна нематеріальна традиційна культура основа основ української нації, джерело мови, народного світогляду, професійного мистецтва. Неувага до фольклору це втрата того ґрунту, на якому ростуть і плодоносять генетична память народу, його розум, душа й серце, формується дерево сучасного і майбутнього буття держави. Отже, соціальне, економічне, політичне і культурне значення фольклору в історії надзвичайно велике; завдяки фольклору збережено самобутність націй і культур, забезпечено розмаїття й багатство загальнолюдської культури. Втрата чи знищення усних традиційних культур, їхній занепад може призвести до морально-духовних і світоглядних катастроф людства. Особливо небезпечна втрата традиційних надбань фольклору для України. Позбавити українців образно-емоційно й раціонально-прагматично пізнавати світ, відтворювати спадщину поколінь і творити рідною мовою нове це позбавити їх власної духовно-культурної сутності, національної ідентичності, що рівнозначне фізичній загибелі. Сутність українців ще в середині ХІХ століття захоплено визначив Микола Чернишевський у статті Національна нетактовність (подаємо цитату мовою оригіналу): …Если есть племена, могущие к себе привлекать симпатию больше, чем другие племена, то именно малороссы одно из племен наиболее симпатичных. Очаровательное соединение наивности и тонкости ума, мягкость нравов в семейной жизни, поэтическая задумчивость характера, непреклонно настойчивого, красота, изящество вкуса, поэтические обычаи все соединяется в этом народе, чтобы очаровывать вас, так что иноплеменник становится малорусским патриотом, если хоть сколько-нибудь поживет в Малороссии. [А их положение! Это племя по преимуществу племя поселян, доля которых тяжела. Их патриотизм чист от помысла о порабощении других; они желают лишь того, чтобы им самим было легче жить на вольном свете; никакое другое племя не хотят они подчинять себе или обижать.
Чи змінилися українці з часу цієї характеристики? Посутньо щодо ментальності ні. Хіба що стало менше поетичних звичаїв, бо їх частково знищили світові катаклізми (війни, революції), радянська ідеологія та відсутність потужної української ідеології в новітні часи. Відтак, внаслідок зменшення питомої ваги фольклору в суспільному житті й житті індивіда відбулися й певні трансформації в свідомості та діях багатьох людей: виродження ідеального світогляду й формування надмірної залежності від матеріальної субстанції; породження таких явищ, як перекотипольність (манкуртизм), знецінення статусу національної належності, соціальна пасивність, ізоляційність, конформізм, потурання носіям негативних ціннісних орієнтацій, послаблення рівня самодисципліни, подвійна мораль, відсутність мети, ідеалів тощо. Натомість роль фольклору у навчанні й вихованні особистості штучно принижується на всіх рівнях: у засобах масової інформації поширюються негативні оцінки українського національного субстрату; викривлено й спотворено тлумачиться менталітет українців; висміюються українські обереги.
У навчальних програмах для загальноосвітніх шкіл вихолощується український національний елемент, скорочується кількість годин на вивчення української мови, літератури. Курси народознавства, українознавства з волі державницьких опікунів освіти стали українським дітям не обовязковими; загальноосвітні школи намагаються перетворити на церковно-приходські та футбольно-спортивні… Освітня система в Україні потребує оновлення змісту та методів навчання в руслі впровадження національної доктрини.
Задля успішної розбудови Української держави особлива роль належить формуванню національної свідомості, памяті, патріотизму юного громадянина. Реалізації такої надзвичайно важливої місії сприятиме обовязкове викладання в загальноосвітніх навчальних закладах українського фольклору як навчальної дисципліни. Упродовж тисячоліть українці творили свою усну традиційну культуру. Розмаїття фольклорних творів, досконала, відшліфована віками поетика засвідчують глибоке прагматичне, художньо-естетичне пізнання народом і світу, й самого себе. Український фольклор, як визначальна складова традиційної народної культури, носій мови й світогляду універсальний засіб вираження ментальності українців і важливий чинник формування національної самосвідомості, формування духовного світу особистості, її морально-естетичного розвитку, психологічної самодостатності й комфорту.
Становлення української фольклористики відбувалося в період романтизму в першій половині всередині ХІХ ст. (видатні представники: Михайло Максимович, Йосип Бодянський, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш). У другій половині ХІХ на початку ХХ ст. теоретичний потенціал українських учених засвідчив власний іманентний шлях розвитку вітчизняної фольклористики, її академічну фундаментальну сутність, а відтак і європейськість. Визначний внесок в українську фольклористику зробили Олександр Потебня, Михайло Драгоманов, Павло Чубинський, Микола Лисенко, Микола Сумцов, Іван Франко, Михайло Павлик, Борис Грінченко, Дмитро Яворницький, Володимир Гнатюк, Михайло та Катерина Грушевські, Климент Квітка, Олександр Андрієвський, Філарет Колесса.
Етапи криз і піднесень пройшла українська фольклористика радянського періоду. Чи не найбільшим її здобутком була публікація першоджерельних матеріалів: від двох томів Українських народних