Украiна пiд владою Лiтви i Польщi
Информация - История
Другие материалы по предмету История
и, проголошував вiйну та мир, призначав та звiльняв державних урядовцiв.
Князь радився з великими феодалами (магнатами) лише з власноi волi. З другоi половини XV ст. Рада Панiв (Пани-Рада) поступово перетворилась у другий за значенням елемент державноi влади, з яким великий князь повинен був радитись обовязково. Питання зовнiшньоi полiтики, оголошення мобiлiзацii, судовi справи, призначення адмiнiстрацii залежали вiд неi. З цього перiоду почали скликатися Вальнi сейми загальнi збори представникiв усiх прошаркiв феодалiв. В основному сейм збирався для виборiв великого князя (вперше у 1440 р.).
Центральна адмiнiстрацiя Великого князiвства Литовського була малочисельною. До ii складу входили: маршалок земський та його заступник маршалок двiрський, якi вiдповiдали за роботу Пани-Ради; канцлер та пiдканцлер вiдали державною канцелярiСФю; земський та двiрський пiдскарбii займались фiнансами; земський (великий) та двiрський (польний) гетьмани командували вiйськом.
Доцiльно пiдкреслити, що до середини XV ст. значне мiiе в структурi держави належало удiльним (мiiевим) князям. Нащадки украiнських князiв, а пiзнiше Гедиминовичi, залишалися зверхниками своiх земель, але з XV ст. вони стають пiдданими Великого князя i втрачають своi державнi права.
Мiiева адмiнiстрацiя зявилася пiсля лiквiдацii удiльних князiв, яких замiнили у великих волостях намiсники-старости. У великих мiстах були не старости, а воСФводи. Вони вiдповiдали за збiр податкiв, виконували полiцейськi та судовi функцii, органiзовували вiйськовий захист, управляли господарством на землях великого князя. Намiсники iнших мiст називалися державцями. Ще нижче стояли тiуни (помiчники старости).
Слiд визначити, що надання мiстам Магдебурзького права, проведення земельноi реформи (волочноi помiри), вдосконалення судовоi системи стимулювало появу нових категорiй мiiевих урядовцiв: возних (судових урядовцiв); хорунжих (голiв шляхетського ополчення воСФводств); городничих (комендантiв великих фортець); вiйтiв (голiв мiського самоврядування) тощо.
3. Кревська, Вiльненська, Городельська унii та iх вплив на становище украiнських земель
Пiсля смертi у 1377 Ольгерда великим князем литовським став один з його синiв Ягайло. Але за 8 рокiв правлiння вiн не зумiв завоювати довiри, як в краiнi, так i у сусiдiв. Проти нього виступили його брати й iншi родичi. Затиснута мiж Тевтонським орденом та Московським князiвством Литва отримала наприкiнцi XIV ст. вiд ослабленоi Польщi пропозицiю шляхом династичного шлюбу польськоi королеви Ядвiги та литовського князя Ягайла обСФднати сили двох держав.
14 серпня 1385 р. неподалеку вiд Вiльна в замку Крево Ягайло й польськi посли пiдписали акт про унiю, за якою Ягайло одержував польську корону i руку польськоi королеви. За це вiн мав приСФднати до Польщi навiки-вiчнi литовськi й руськi землi, прийняти католицтво i охрестити все литовське населення вiд мала i до велика.
Польськi магнати скористалися унiСФю насамперед для оволодiння Галичиною. У 1387 р. Польща остаточно вiдвоювала галицькi землi й закрiпила iх за собою. Розпочалися полонiзацiя та окатоличення мiiевого населення. На галицьких землях утворилося Руське воСФводство, яке згодом перетворилося на провiнцiю Польського королiвства. Латина стала офiцiйною мовою, всi привiлеi та права надавалися винятково польськiй шляхтi та католикам.
Отже, студенти повиннi знати, що польське проникнення в украiнськi землi суттСФво вiдрiзнялося вiд литовського, оскiльки в основу свого курсу поляки одразу поклали тотальну католизацiю, полонiзацiю i колонiзацiю краю.
Слiд вiдмiтити, що Кревська унiя стала першою спробою Польщi поглинути Велике князiвство Литовське. Проти активний опiр литовськоi, украiнськоi та бiлоруськоi знатi зашкодив втiленню цього задуму. Опозицiю очолив литовський князь Вiтовт (13921430 рр.) двоюрiдний брат Ягайла. Але i йому пiсля нищiвноi поразки вiд татар у 1399 р. довелося дати клятву на вiрнiсть Ягайловi. У 1401 р. Вiтовт був змушений укласти Вiльненську унiю, за якою Литва визнала васальну залежнiсть вiд Польщi. Пiсля смертi Вiтовта литовськi землi мали перейти до Польщi.
Перемога Вiтовта в 1410 р. над Тевтонським орденом (Грюндвальдська битва) суттСФво укрiпила позицii Великого князiвства Литовського. Польща, не бажаючи розриву польсько-литовськоi унii, пiшла на певнi поступки Литвi. У 1413 р. у м. Городлi мiж польським королем Ягайлом i великим князем литовським Вiтовтом було укладено Городельську унiю. Згiдно з цiСФю угодою Польща визнала право на iснування полiтичне самостiйного Великого князiвства Литовського, украiнськi землi пiсля смертi Вiтовта не повиннi були переходити пiд владу польського короля, а залишатися у складi Литви.
Разом з тим рiшення унii свiдчили про зростаючу дискримiнацiю православного населення. Так, тiльки католики могли брати участь у великокняжiй радi. Литовськi феодали-католики на протилежнiсть православним отримали право повнiстю розпоряджатися своiми земельними володiннями, займати державнi посади. Католицька шляхта Королiвства польського та Великого князiвства Литовського були зрiвнянi в правах.
Належить пiдкреслити, що унiя, забивши два клини мiж православними та католицькими феодалами, мiж православними народними масами i окатоличеною знаттю князiвства Литовського, призвела в украiнських землях до глибокого розколу, посилення соцiального та нацiонально-релiгiйного гнiту.
Пiсля с