Традицiйна народна медицина гуцулiв Рахiвщини XIX тАУ початку 20 ст.
Информация - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие материалы по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
Традицiйна народна медицина гуцулiв Рахiвщини кiнця XIX початку XX ст.
Березнай С.М.
студентки II курсу iстфаку
ОднiСФю з найцiкавiших галузей традицiйних народних знань гуцулiв СФ народна медицина комплекс засобiв i методiв лiкування, набутих у процесi багатовiкового досвiду шляхом усноi передачi вiд поколiння до поколiння. Вона маСФ свою специфiку обумовлену характером соцiально економiчних, полiтичних, культурно побутових, екологiчних умов, i характеризуСФться рiзноманiтнiстю народних засобiв лiкування, збереженням, як i в побутi горян взагалi.
Ця дiлянка народноi культури привертаСФ все бiльшу увагу спецiалiстiв рiзного профiлю медикiв, бiологiв, етнографiв сучасностi. РЖнтерес до такоi цiкавоi та малодослiдженоi дiлянки народного знання, як медицина, цiлком зрозумiлий. Вiн в значнiй мiрi викликаний невичерпними можливостями використання багатограничного досвiду народу в галузi медичних знань. Наукова медицина постiйно збагачуСФться за рахунок народноi. Сьогоднi можна назвати цiлий ряд сучасних наукових методiв лiкування та лiкувальних засобiв,якi ввiйшли в наукову медицину з народноi [5,272].
Память народу чiтко зберiгала все те, що приносило iй користь: видиму, очевидну, чи iлюзорну, скриту, але засобом якоi створювався душевний спокiй. З особливою увагою синтезувалась практика лiкування людини. В Украiнi побутувала система народноi медицини, базована як на рацiональних засобах надання допомоги хворому, так i на iррацiональних iз залученням магiчних дiй. Практично майже кожна людина розумiлася на лiках рослинного i тваринного походження i була для себе першим лiкарем[1,21-22].
Рослиною надзвичайноi дii вважався часник. Найпоширенiша його лiкувальна функцiя протизапальна (при простудi, сильному кашлi), а також проти iнфекцiйна (тiф, хорела,чума). Сира, нарiзана кружальцями картопля скрiзь на дослiджувальнiй територii вживалась як знижуючий температуру засiб. У виглядi компресiв до чола та скронь(терта) до опiкiв та наривiв. Варена помята нечищена картопля служила зiгрiвальним компресом при болях горла, попереку, гайморитах i навiть запаленнi мозку. Робили також своСФрiднi iнгаляцii, тобто дихали парою, накриваючись з головою над чавунцем вареноi картоплi, коли болiло горло або зуби [2, 4-5]. Свiже листя капусти клали на чоло та скронi як засiб, що знижуСФ температуру, прикладали до гнiйних ран, а варене у молоцi до набрякiв. Соком квашеноi капусти гоiли враженi коростою мiiя, пили при шлункових захворюваннях, розбавленим з водою лiкували опiки. Сирий мякуш гарбуза застосовували у виглядi компресiв при опiках, наривах, висипах на тiлi, варений з медом - радили споживати при захворюваннях печiнки, набряках[1,25-27].
Бобовi, зокрема квасоля, застосовувалися при захворюваннi нирок. Тут, очевидно, певною мiрою дiяв принцим iмiтацiйноi магii тАЬподiбне лiкуСФ подiбнетАЭ, а зерно квасолi за формою нагадуСФ нирку. Вiдвар лушпиння квасолi вживали як сечогiнний засiб при водяницi, при ревматизмi пили в сумiшi з листям чорницi при дiабетi. Компреси зi свiжого листя прикладали при болях голови. Мазь iз перепаленого на попiл насiння квасолi i вершкового масла вважалась ефективним засобом при золотушних висипках [2,31-40].
Дещо ширшою була сфера застосування лопуха, рослини дуже популярноi в народi i зараз. Наприклад, вiдвар або спиртовий настiй його кореня вважали ефективним засобом при лiкуваннi початкових форм раку. Для змiцнення волосся мили голову у вiдварi кореня лопуха. Популярною була i мазь, яку виготовляли, пiдсмажуючи корiнь лопуха на олii. Рекомендували щовечора втирати ii у волосся.
У народнiй хiрургii, як кровоспиннi та ранозагоюючi засоби широко вживались свiже листя деревiю (тАЬмуращуникутАЭ), подорожника (тАЬбабкитАЭ), гiрчака (тАЬраковi шийкитАЭ), спори плауна (тАЬмохтАЭ), спиртовий настiй березових бруньок, при вивихах i переломах корiнь живокосту (тАЬгавтАЭязтАЭ). Останнiй використовували у видi вiдвару або компресiв з сирого потовченого кореня рослини. Крiм такоi загальнопоширеноi функцii, на Гуцульщинi, як i у Полiссi, вiн мав дещо ширше застосування.У його вiдварi мили голову, прикладали при болях ревматичного характеру, купали дiтей, щоб були здоровими [7,40-44;1,17-19].
При захворюваннях простудного характеру, кашлi, легеневих недугах з дикорослих лiкарських трав, гуцули використовували вiдвари трав алтея (тАЬслезатАЭ), (тАЬслизiвникатАЭ), листя пiдбiлу (тАЬпудбiлютАЭ), квiти дивини. При кашлi, болях горла та грудей, високiй температурi рекомендували двiчi на день пити чай з ii квiтiв. При хворобох дихальних шляхiв вживають такий вiдвар : 1 ст. ложку квiтiв заливають кипятком (250 г.), кипятять 5 хв., вiдстоють, пють тричi на день по 50 г. за пiвгодини до iди [5,278]. Або 1 ст. ложку мяти польовоi, чайну ложку алтеi лiкарськоi i таку ж дозу пiдбiлу звичайного. Приготування i вживання вище згаданi[8,264].
Великою популярнiстю користувався терлич жовтий. Цю рiдкiсну квiтку, що росла на високогiрних полонинах гуцульських Карпат, мiiеве населення називало тАЬджинджуроютАЭ, тАЬгiнсуроютАЭ, рiдше тАЬсвiчурником жовтимтАЭ i вживало для лiкування найрiзноманiтнiших недуг при захворюваннях шлунку, печiнки, легеневих хворобах, ревматизмi, недокрiвi, для лiкування гнiйних ран. З кореня тАЬджинджуритАЭ i зараз готують вiдвари, настоi, роблять тАЬапетитнийтАЭ чай (заливаючи корiнь холодною водою i настоюючи 8 10 год. на сонцi) або тАЬджинджурове винотАЭ.З цiСФю