Традицiйна народна медицина гуцулiв Рахiвщини XIX тАУ початку 20 ст.
Информация - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие материалы по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
метою невеликий корiнь заливають червоним вином (1 л.) i настоюють протягом двох тижнiв. Вживають при шлунково кишечних трактах [2,5-7].
Не менш популярною у гуцулiв, нiж тАЬджинджуратАЭ була арнiка (тАЬскусiвницятАЭ, тАЬарниктАЭ, тАЬгармiткатАЭ). З лiкувальною метою вживали квiти i корiнь рослини. Спиртовий настiй квiтiв, рiдше кореня вважався прекрасним ранозагоюючим засобом. Вiдвар кореня пили при нервових захворюваннях, шлунково кишкових, гiпертонii, бронхiальнiй астмi (тАЬдихавицiтАЭ). Давня легенда розповiдаСФ, як арнiка вилiкувала князя Данила Галицького вiд (тАЬдихавицiтАЭ). Знахар з далеких Карпат дав князевi трунок, який за 40 днiв i ночей поставив його на ноги. Цим лiком була арнiка [5,280].
Рiзноманiтним i багатим був арсенал лiкiв твариннного походження, що до певноi мiри обумовлено основним заняттям гiрського населення скотарством. З них особливо популярними були твариннi жири та молочнi вироби.
Гуцули свiжим або кислим коровячим молоком промивали очi, коли болiли, а гаряче кипячене з маслом або смальцем пили при простудних захворюваннях. Свiжою сметаною (тАЬпамолоткомтАЭ, тАЬсутужкоютАЭ) змазували рани.З жентицi (тАЬзварницiтАЭ) робили компреси при ударах, лiкували шлунковi захворювання, зокрема нестравнiсть. З цiСФю метою хворому давали випити 0,25 л. кислоi жентицi, а через пiвгодини годину таку ж кiлькiсть свiжоi.
Масло, особливо овече, застосовували для натирань, рекомендували класти на тiмя (потилицю) при болях голови простудного характеру, використовували як основу для рiзних мазей. Тотожну лiкувальну дiю мали й iншi твариннi жири свинячий, борсучий, ведмежий, собачий, гусячий, iжаковий. Найпопулярнiшим був борсучий жир. Ним гоiли рани, вживали для розтирань i компресiв при простудi й ревматизмi, пили з горячим молоком при запаленнi легень, туберкольозi, астмi [2,7-10].
Як засвiдчують данi етнографiчноi лiтератури та сучаснi польовi матерiали, помiтне мiiе в практицi народного самолiкування гуцулiв займала органотерапiя, що , очевидно, мало певний звязок з давнiм культом тварин та випливало з поглядiв первiсноi людини про навколишню дiйснiсть. У Рахiвському районi зафiксовано вiдомий в медичнiй практицi, не позбавлений рацiональноi основи метод, закутування хворих при простудi та ревматизмi у свiжозняту шкiру барана чи вiвцi. Свiжу заячу шкiру прикладали до наривiв, що теж було виправдано, оскiльки, зберiгаючи тепло та недопускаючи повiтря, такий своСФрiдний компрес сприяв швидкому назрiванню нариву. При астмi (тАЬзадусiтАЭ) рекомендували пити юшку з яструба (тАЬполовинкатАЭ), болях горла (тАЬзаушницiтАЭ, тАЬгландитАЭ) свинячий жовч.
Шкiру, яку гадюка скидаСФ з себе (тАЬлиновищетАЭ), прикладали до ран, болячок. Дiвчата у його вiдварi мили голову, щоб було довге й густе волосся. З лiкувальною метою вживали гадючий жир, ii зуби та мозок.
Вживались у практицi народного лiкування i засоби мiнерального походження. Пiсок i сiль, як i в iнших мiiевостях Украiни, вважались хорошими фiзiотерапевтичними засобами. З них робили гарячi компреси при болях простудного характеру, водним розчином солi полоскали горло при ангiнах, нiс при нежитi [3,75].
Певного значення надавали гуцули питанням рацiонального харчування, дiСФти. Хворим на легеневi хвороби, зокрема туберкульоз, рекомендували вживати висококалорiйнi, багатi бiлком продукти яйця, мясо, молоко.
Рацiональнi засоби лiкування, як правило, поСФднувалися з магiчними дiями. В практицi народного лiкування усiх народiв магiя один iз необхiдних його компонентiв, цiкавий збереженням пережиткiв давнього свiтогляду, дохристиянських звичаiв, ритуалiв. З усiх видiв лiкувальноi магii, без сумнiву, один з найцiкавiших, найпоширенiших в усiх словян i найдавнiших вербальна або словесна. Замовляння своiм корiнням сягають первiснообщинного ладу [2,11-12]. У примiвках гуцульського населення дуже виразно проступають елементи давнiх язичницьких вiрувань. Заснованi на вiрi в чудодiйну силу слова, вони зберiгають слiди поклонiння силам природи. У них часто знаходимо звертання до небесних сил, води, землi, як сил, здатних повернути усе лихе :
тАЬ Водичко йорданичко,
Умиваеш луги береги, корiнь, бiле камiнСФ
Умий сего рщеного, чiсто вроженого
Вiд уброду, гнiву, ненавистi i вiд усякого злоготАЭ, говорили, замовляючи тАЬкорчтАЭ [1,4-7].
Чимало хвороб, зокрема iнфекцiйного походження, поширених наприкiнцi XIX на початку XX ст., на територii Украiни зникли у звязку з розвитком офiцiйноi медицини. Як свiдчать польовi дослiдження,навiть перекази про них жителi Рахiвщини згадують з великими труднощами. Зокрема, це стосуСФться таких хвороб, як хорела, лихоманка, малярiя, тиф.
На Гуцульщинi кажуть тАЬзурочив, зворочивтАЭ на означення хвороби тАЬз очейтАЭ. Слово тАЬректитАЭ означаСФ: шляхом певних обрядових дiй наслати хворобу, бiль на людину. Варто зазначити, що можливiсть зурочення здебiльшого приписують жiнкам, особливо тим, якi способом життя, специфiчною поведiнкою, зовнiшнiм виглядом рiзнилися вiд решти сiльських жiнок. Викликали пiдозру й люди з рiзнокольоривими очима, косоокi. Вiд тАЬурокiвтАЭ, як правило, допомагали тiльки баби шептухи. Лiкування переважно зводилося до того, що баба шептала замовляння на воду, а потiм тiСФю водою вмивала та напувала хворого : тАЬШептати треба на воду, а так тiСФi води дати пити, три рази ковтнути, а потiм вмитисьтАЭ. Плювання СФ однiСФю iз найпоширенiших магiчних, охоронних та лiкувальних дiй. До сьогоднiшого дня збереглися уявлення про лiкувальнi властивостi слини. Слинi здоровоi людини приписували здатнiсть зни