Теорія та практика споживання в Україні та країнах СНД: порівняльний аспект
Доклад - Экономика
Другие доклады по предмету Экономика
/b>), (2.1)
де U загальна корисність від усього набору споживаних товарів; u1, u2,..., un корисності від споживання конкретних товарів ; 1, 2,... n; x1, x2,... xn обсяги споживання товарів 1, 2,... n.
Такий підхід був заснований на передумові, що корисності окремих товарів є незалежними. У дійсності в процесі споживання багато товарів взаємозалежні: деякі є взаємодоповнюючі, взаємозамінними або незалежними. Тобто, варто розглядати корисність не від споживання деякого окремо взятого товару, а від усього набору споживаних благ. Отже, функцію корисності в загальному виді можна представити як
U = f(x1, x2, ..., xn), (3.1)
де X = (x1, x2 ,... xn) набір товарів 1,2,...,n.
Формулювання функції корисності в загальному виді дозволили перейти від кардиналізма до ординалізму. Справа в тому, що в теорії кардиналізма, з якої можна погодитися, була одна досить слабка ланка. Споживач може порівнювати різні набори товарів за критерієм переваги або байдужності; але припущення, що споживач може з точністю сказати, скільки одиниць корисності він одержав від того або іншого набору, виявилася нереалістичною.
Ординалістский підхід не припускав можливості виміру корисності й був заснований на простій можливості порівняння й упорядкування споживачем наборів благ за критерієм їхньої переваги. Засновниками цього напрямку були італієць В.Парето й російський економіст і математик Е.Е.Слуцький. Закінчений вид теорії ординалізму придбала в роботах англійських економістів Р.Аллена й Дж.Хікса. Основна ідея даного напрямку може бути сформульована в такий спосіб: теорія відмовляється від подання, що споживач може кількісно виміряти корисність певного набору товарів, а припускає, що він може порівнювати різні споживчі набори з погляду їхньої переваги [5, c. 413-414]. Варто помітити, що ординалізм не відмовився від можливості присвоєння корисностям товарних наборів деяких чисельних значень. Споживач на основі своєї субєктивної оцінки просто виносить рішення, що даний набір переважніше інших. З урахуванням взаємодоповнюваності у взаємозамінності благ функція корисності в ординалістів має вигляд:
U=f(x1,x2,...,xn). (4.1)
У моделі неокласичного синтезу теорія споживання базується на кейнсіанскій споживчій функції. Дослідженню функції споживання присвячена третя книга Загальної теорії відсотка, зайнятості й грошей Д. М. Кейнса. Кейнс приходить до висновку, що як обєктивний фактор, що визначає сукупний обсяг споживання, виступає величина доходу у розпорядженні. Під доходом у розпорядженні мається на увазі той реальний доход домашнього господарства, що витрачається на споживання й заощадження.
Основний психологічний закон, на який ми можемо покластися, виходячи з нашого знання людської природи на підставі детального вивчення досвіду, полягає в тому, що люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання з ростом доходу, але не тією самою мірою, у якій росте доход [6, c. 28]. Ця міра, відповідно до якої доход у розпорядженні, що витрачається на споживання, визначається індивідом і виступає його поведінковою характеристикою, або субєктивним фактором, що визначає сукупний обсяг споживання.
Споживання, або споживчі витрати є головним компонентом сукупних витрат. Споживчі витрати це витрати домашніх господарств на товари та послуги для задоволення поточних потреб. Вони також є найбільш суттєвим компонентом ВВП. У різних країнах частка споживання у ВВП коливається в межах 60-70%, що зумовлює для економіки важливість прийняття рішень про споживання.
Дуже часто в короткострокових макроекономічних моделях, у тому числі в моделях неокласичного синтезу, співвідношення між споживанням і сукупним доходом уважається лінійним. Тоді найпростіша функція споживання має вигляд:
C = С + c *Y (5.1)
де С - споживчі витрати;
С- автономне споживання, тобто якийсь рівень споживання, що не залежить від рівня доходу;
c- гранична схильність до споживання;
Y- доход у розпорядженні;
Графік, що показує розміри витрат на споживчі товари при різних обсягах доходу, ми будемо називати графіком функції споживання[7, c. 367]. Він представлений на рис. 1:
Рис 1. Графік короткострокової споживчої функції.
Графік споживчої функції являє собою пряму лінію, що має позитивний нахил. Тангенс кута її нахилу до горизонтальної осі дорівнює граничної схильності до споживання с. Вона показує зміну споживання в результаті одержання додаткової одиниці доходу.
Співвідношення між споживанням і сукупним доходом у цілому називається середньою схильністю до споживання й позначається АРС.
АРС=С/Y, (6.1)
Середня схильність до споживання показує частку споживання в доході. Вона дорівнює тангенсу кута нахилу відрізка, що зєднує початок координат з даною крапкою на графіку споживчої функції . Рис. 1. свідчить, що при лінійній функції споживання гранична схильність до споживання постійна, так само, як й автономне споживання. Реалістичною є ситуація, коли домогосподарства споживають лише частину свого доходу, а іншу після сплати податків заощаджують[8, c. 59-60]. Якщо весь дохід у розпорядженні взяти за одиницю, при чому відомо, що він або споживається, або заощаджується, то сума спожитої і заощадженої частин повинна дорівнювати одиниці:
АРС+APS=1, (7.1)
де APS середня схильність до заощадження.
Короткострокова функ?/p>