Теорія та практика споживання в Україні та країнах СНД: порівняльний аспект
Доклад - Экономика
Другие доклады по предмету Экономика
зориться. Саме із цієї причини економісти говорять про суверенітет споживача, тобто можливості впливати на обсяг і структуру виробництва за допомогою формування попиту на конкретні товари й послуги.
Необхідним моментом суверенітету споживача виступає воля споживчого вибору. У дійсності часто зустрічаються обмеження такого роду волі. Найпоширенішими способами обмеження суверенітету є товарні податки й дотації [3, c.13-14]. Якщо, наприклад, споживач заплатив за товар 10 млн гр.од., з яких 3 млн будуть вилучені в бюджет, то в цьому випадку до виробника надійде набагато менша сума грошей, чим у випадку відсутності зазначеного податку. До подібного результату приводить механізм дотацій виробникові виробництво здійснюється на колишньому рівні або навіть на більше високому, однак це відбувається не за рішенням споживача, а за вказівкою адміністративних органів.
По-друге, принцип раціонального поводження людини в економіці. Уважається, що кожен споживач має свою субєктивну шкалу переваг, тобто знає, що йому подобається більше, а що менше. З безлічі товарної маси індивід прагне вибрати найкращий товар або їхній набір, а також обсяг цього вибору. Це припущення й зветься гіпотезою раціональності: при заданих цінах і доході споживач прагне розподілити свої кошти так, щоб одержати максимум корисності.
По-третє, принцип рідкості. Відповідно до нього в теорію було закладене припущення про обмежену, фіксовану величину виробництва того або іншого товару. У результаті ціна попадала в повну залежність від попиту, а останній погоджувався із субєктивними оцінками блага споживачами.
По-четверте, категорія “корисність”. Корисність оголошується метою споживання й розглядається як властивість економічних благ задовольняти потреби. Розрізняють загальну й граничну корисності. Корисність, що споживач витягає з кожної додаткової одиниці, називають граничною. У свою чергу сума граничних корисностей дає загальну корисність деякої кількості блага.
В-пятих, закони Госсена. Німецький учений описав правила раціонального поводження індивіда, що прагне витягти максимум корисності зі своєї господарської діяльності. Зміст першого закону Госсена можна сформулювати у двох положеннях. По-перше, в одному безперервному акті споживання корисність наступної одиниці блага убуває; по-друге, при повторному акті споживання корисність кожної одиниці блага зменшується в порівнянні з її корисністю при первісному споживанні. Значення першого закону полягає в тому, що він дозволив розрізняти загальну корисність деякого запасу блага й граничну корисність даного блага; аксіома убування граничної корисності лежить в основі досягнення споживачем стану рівноваги, тобто такого стану, при якому відбувається витяг максимуму корисності з наявних у його розпорядженні ресурсів.
Досягти ж стану рівноваги можливо, якщо субєкт буде використовувати другий закон Госсена. Зміст його зводиться до наступного: “Індивід, що володіє волею вибору між деяким числом різних видів споживання, але не має досить часу використати всі їх сповна, з метою досягнення максимуму своєї насолоди, яка б різна не була абсолютна величина окремих насолод, повинен, перш ніж використати повністю найбільше з них, використати всі їх частково, і при тому у такому співвідношенні, щоб розмір кожної насолоди в моменту припинення його використання у всіх видів споживання залишався рівним ” [4, c. 348]. Тобто, щоб одержати максимум корисності від споживання певного набору благ за конкретний період часу, необхідно кожне з них спожити в таких кількостях, при яких гранична корисність всіх споживаних благ буде дорівнює однієї й тій же величині.
По-шосте, дохід споживача. Він дозволяє трансформувати потреби в попит, тобто додати їм грошову форму. Залежність між рівнем доходу й типом споживаних благ була сформульована в XIX в. німецьким економістом Э.Энгелем: при низькому доході споживачі витрачають його на придбання предметів першої необхідності, а в міру росту доходу росте споживання предметів розкоші [2, c. 242].
У сучасній науці існує два різних пояснення оцінки споживачем узагальненої корисності різних благ. У.Джевонс, К.Менгер, Е.Бем-Баверк, А.Маршалл й інші дотримувалися кардиналістской (кількісної) гіпотези. Вони припустили, що споживач може оцінювати використовувані ним товари з погляду величини корисності, принесеної цими товарами. Причому метою споживача є максимізація корисності. При цьому корисність від споживання товару залежить лише від кількості використовуваних одиниць цього товару. Це твердження можна представити в наступній формі(функція корисності):
Ui = f (xi), (1.1)
де Ui корисність, одержувана споживачем від споживання деякої кількості товару; xi кількість споживаних одиниць товару.
Зазначена вище функція дозволяє описати систему переваг споживача у випадку споживання одного-єдиного товару. У реальності наші можливості вибору набагато ширше. Ситуація вибору припускає, що споживач повинен визначити загальну корисність усього набору товарів і максимізувати цю загальну корисність. Засновники теорії граничної корисності представляли цю корисність як просту суму корисностей всіх товарів, що входять у набір; причому корисність, одержувана від споживання конкретного товару, як і раніше визначається лише кількістю споживаних одиниць. Дану функцію можна представити у вигляді:
U = u1(x1) + u2(x2) + ...+ un(xn<