Теорія особистості за І.С. Кон
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
ЗМІСТ
ВСТУП
1. Історико-культурна теорія особистості
2. Генезис морального Я
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Як, коли і у звязку з чим виникає особа і індивідуальна самосвідомість? Залежно від прийнятих критеріїв учені називають самі різні місця і дати "народження особи": у античній Греції; разом з християнством; у європейському середньовіччі; в епоху відродження; у епоху романтизму і так далі Проте історія поняття або терміну "особа" не збігається з історією процесу становлення людської індивідуальності. Крім того, як підкреслював В.І.Ленін, "абстрактне міркування про те, в якій залежності коштує розвиток (і добробут) індивідуальності від диференціації суспільства, - абсолютно ненауково, тому що не можна встановити жодного співвідношення, придатного для всякої форми пристрою суспільства. Само поняття "диференціація", "різнорідності" і тому подібне набуває абсолютно різного значення, дивлячись по тому, до якої саме соціальної обстановки застосувати його".
Окремі елементи індивідуальної самосвідомості історично складалися поступово, і їх діалектика складає стержень всієї соціальної історії "Я", але, чим глибше в минуле, тим скудніше джерела цієї історії і проблематичніше їх інтерпретація. По образному вираженню І.С. Кона, "інтерпретатор стоїть як товмач і перекладач у присутності автора і свого сучасника, в ситуації людського спілкування з тим і іншим.
1. Історико-культурна теорія особистості
Вивчаючи еволюцію образу людини в культурі, історична психологія звертається до таких джерел, як міф, казка, героїчний епос, лірика. В центрі міфу коштує не подія з життя окремих людей, а колективна доля. Навпаки, героїчний епос підкреслено виділяє героя з колективу, хоча індивідуалізація обмежується подієвою стороною справи, не поширюючись на психіку, "яка у епічних героїв абсолютно однорідна і дуже проста".
Але яке співвідношення стадіально-історичних закономірностей індивідуалізації людини і жанрових закономірностей художньої творчості? Чому індивідуальне самовідчуття виражене в ліриці сильніше, ніж в епосі? Чи тому, що лірика - продукт зрілішого суспільства або індивідуальність в будь-яких історичних умовах розкривається перш за все через опис емоційних переживань (самопочуття передує самосвідомості), привілейованим засобом вираження яких є лірика?
Для історичної психології особи особливо важливі такі літературні жанри, як біографія і автобіографія. Але характер і способи будь-яких життєписів безпосередньо обумовлені функціональними завданнями твору. Наскальні написи, в яких вавілонські царі увіковічували свої діяння, староєгипетські надгробки, ліричні вірші, дружнє листування, сповіді і автобіографічна проза переслідують різні цілі, їх не можна збудувати в єдиний генетичний ряд. Мова, звернена до нащадків, сповідь перед богом, розкриття душі другу і внутрішній діалог з самим собою функціонально різні явища.
Поява портрета явна ознака пробудження інтересу до людської індивідуальності. Але деякі релігії (скажімо, іслам) забороняють змальовувати людину. Чи означає це, що там, де їх сповідають, немає особи? Різні і самі типи портрета: портрет може підкреслювати соціально-типові властивості змальовуваної особи, його соціальний статус і приписувані його сану доброчесності або його особливість, неповторність; розкривати внутрішній світ або фіксувати властивості зовнішності; бути таким, що прославляє або викривальним. Що ж до автопортретів, то їх пишуть лише художники.
"Чим далі назад вирушаємо ми в глиб історії, - писав К.Маркс, - тим більшою мірою індивід, а, отже, і виробляючий індивід, виступає несамостійним, таким, що належить до обширнішого цілого...". Індивідуалізація, зростання індивідуальної варіативної психіки і поведінки є обєктивною філогенетичною тенденцією. В ході біологічної еволюції зростає значення індивіда і його вплив на розвиток вигляду. Це виявляється в подовженні періоду індивідуального існування, протягом якого відбувається накопичення індивідуального досвіду (період дитинства, навчання і так далі), і збільшенні морфологічної, фізіологічної і психічної варіативної усередині вигляду. Чим вище рівень організації живої істоти, чим складніше його життєдіяльність, тим важливіше для нього благоприобретенный досвід і тим сильніше розрізняються особини одного і того ж вигляду.
У людини індивідуально-природні відмінності доповнюються відмінностями соціальними, обумовленими суспільним розподілом праці і диференціацією соціальних функцій, а на певному етапі суспільного розвитку - також і відмінностями індивідуально-особовими. Усвідомлення значущості, соціальній і особистій цінності індивідуальних відмінностей і повязану з цим автономізацію індивідів назвемо персоналізацією. Якщо користуватися абстрактними термінами, людина виступає спочатку як особина, "випадковий індивід" (Маркс), потім - як соціальний індивід, персоніфікація певної соціальної спільності, групи ("становий індивід" або "індивід класу") і, нарешті, як особа. Кожною з цих іпостасей відповідає певний тип самосвідомості.
Оскільки саморегуляція - необхідна передумова всякої доцільної діяльності, певна міра самосвідомості властива вже тваринним. Передісторія самосвідомості починається з несвідомого відчуття ідентичності, завдяки якому організм безпомилково "взнає" св?/p>