Тенденцii розвитку приватного права
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
стану украiнськоi цивiлiстики переважно визначаСФться потребами тлумачення сучасних актiв кодифiкацii приватного законодавства в сферi приватного права (Цивiльного, Сiмейного, Господарського кодексiв Украiни) [9, 47].
3. Окремi тенденцii речового права
Першою такою негативною ознакою нашого часу СФ вiдсутнiсть логiчноi, послiдовноi, збалансованоi правовоi полiтики. Це явище насамперед зумовлено рiзними чинниками, основним iз яких СФ вiдсутнiсть чiткоi економiчно полiтики в державi. Крiм цього, наявнiсть цього явища призводить до вiдсутностi елементарного порядку в нормотворчiй дiяльностi. У свою чергу цей стан призводить до такоi небезпечноi тенденцii, яку б ми назвали "кодексна перфектизацiя", що проявляСФться у нескiнченному внесеннi змiн та доповнень до iснуючих кодифiкованих нормативно-правових актiв. РЗi прикладом може стати iсторiя внесення змiн та доповнень до Цивiльного кодексу Украiни. Адже вступивши в силу лише 1.01.2004 року, щодо вдосконалення цього кодифiкацiйного акта цивiльного законодавства вже було внесено на розгляд до Верховноi Ради Украiни бiльше 130 (!) законопроектiв, 29 iз яких на сьогоднi прийнятi та дiють як чиннi змiни i доповнення. ВиникаСФ запитання: чи справдi такий вже поганий наш Цивiльний кодекс, що трiшки бiльш нiж за пять рокiв у ньому вже знайдено бiльше сотнi "дiр", якi пiдлягають термiновому "латанню"? вiдповiдь очевидна. Звичайно ж, нi. Адже якщо окремi iз положень i справдi усувають певнi неточностi, якi були допущенi на стадi прийняття нового Цивiльного кодексу Украiни, то велика кiлькiсть положень сповнена просто елементарним нерозумiнням сутностi цивiльного законодавства [11, 58-59].
Так, наприклад, необхiдно критично поставитися до передчасного введення в систему приватного права Украiни конструкцii довiрчоi власностi як особливого виду права власностi (ч. 2 ст. 316 Цивiльного кодексу Украiни). При цьому нiде бiльше в законодавствi не вiдображено поняття, змiст, особливостi здiйснення та захисту цього виду власностi.
Професор Майданик Р.А. з цього приводу вказуСФ, що юридична наука не завжди встигаСФ за вимогами практики, яка нерiдко створюСФ малодослiдженi сучасною юридичною наукою юридичнi конструкцii. Подiбна ситуацiя виникла з iнститутом довiрчоi власностi [9, 47].
Закрiплене у ч. 2 ст. 1029 Цивiльного кодексу Украiни положення про право довiрчо власностi управителя майном СФ новим для цивiлiстики Украiни i переважноi бiльшостi краiн континентального права, в законодавствi яких за вiдсутностi загального поняття цього правового iнституту використовуються лише окремi його рiзновиди (зокрема, забезпечувальне право власностi, що ТСрунтуСФться на угодах з передачi майна у власнiсть як спосiб забезпечення виконання зобовязання).
Вiдповiдно до ч. 2 ст. 316 Цивiльного кодексу Украiни право довiрчоi власностi СФ особливим видом права власностi, що виникаСФ внаслiдок закону або договору управлiння майном. Особливостi права довiрчоi власностi полягають: у здiйсненнi його особисто довiрчим власником виключно для досягнення мети управлiння майном, визначеноi установником, а також у наявностi iнших обмежень здiйснення цього права, якi можуть бути встановленi установником у договорi управлiння майном або передбаченi законом.
За своСФю юридичною природою довiрча власнiсть СФ належними довiрчому власнику речовим правом, обтяженим зобовязанням дiяти в чужому iнтересi [3, 693].
На думку професора Р. Стефанчука, не зовсiм юридично виваженим видаСФться доповнення частиною другою статтю 190 Цивiльного кодексу Украiни, вiдповiдно до якого мiж поняттям "майнове право" та "речове право" ставиться знак тотожностi, iгноруючи при цьому такi рiзновиди майнових прав, як зобовязальнi, корпоративнi, виключнi та iншi цивiльнi права. Але це все належить до категорii "маСФмо те, що маСФмо". Хоча iз такими узаконеними недолугостями" треба боротися [11, 59].
У якостi виходу iз такоi ситуацii професором Р. Стефанчуком пропонуСФться дотримання iдеi системностi Цивiльного кодексу Украiни, пiд якою слiд розумiти забезпечення доктринальноi структурованостi та непорушностi принципiв побудови Цивiльного кодексу Украiни. В цьому контекстi СФ приклад Росiйськоi Федерацii, в якiй створено такий орган, як кодифiкацiйна рада, яка буде давати висновки, як той чи iнший законопроект впливаСФ на системну СФднiсть кодифiкованого акта [11, 60].
Як говорить стародавня приказка: "Все нове це добре забуте старе". Так зокрема сталося iз одним iз iнститутiв речового права, а саме iз iнститутом речових прав на чуже майно, який знайшов своСФ закрiплення в чинному Цивiльному кодексi Украiни.
За часiв Стародавнього Риму, римського приватного права паралельно з цивiльно-правовим iнститутом "право власностi" виник, розвивався i iснуСФ у сучасний перiод iнститут "речовi права на чуже майно". За радянських часiв цей iнститут не визнавався, хоча фактично iснували цивiльнi вiдносини подiбнi до тих, що складаються за цим iнститутом.
Речовi права на чуже майно виникають на основi права власностi. РЖнститут речових прав на чуже майно як окремий, незалежний вiд права власностi, обСФкт цивiльного права iснувати не може. Про такий звязок iз правом власностi свiдчить сама назва цього iнституту [2, 663].
Однак речовi права на чуже майно СФ самостiйним обСФктом цивiльного права, який обтяжуСФ право власностi. Вiдродження iнституту речових прав на чуже майно повязано iз ускладненням цивiльного об