Тактика судового допиту
Методическое пособие - Юриспруденция, право, государство
Другие методички по предмету Юриспруденция, право, государство
використовувати в суді як додаткові докази (доказу поведінки). Наприклад, у особи, яка притягується за крадіжку, раніше було чотири судимості за різні злочини, у тому числі дві за крадіжки. Тобто у неї не тільки стійка схильність до скоєння злочинів, але і стійкий спеціальний рецидив (дві судимості за крадіжки). Це, зрозуміло, слід зазначити в обвинувальній промові. Але головне - в іншому. Якщо в попередніх судових процесах була переконлива доказова база, але підсудний, незважаючи на це чотири рази заперечував вину, а у пятій справі, яка розглядається аналогічна близька до того картина, то стає вигідним показати збіг (за вагомістю) доказових баз усіх пяти справ і неадекватну поведінку підсудного у всіх пяти процесах (усюди голослівне заперечення добре доведеної вини). Таким чином, вдасться продемонструвати що і у справі, яка розглядається, підсудний веде боротьбу з обвинуваченням не в звязку зі своєї невинністю, а за традицією заперечувати всі і вся, розігруючи роль безвинного страждальця від правосуддя.
Розглядаючи родинний стан особи як фактор, який може здобувати тактичне значення, слід враховувати два типа родини, які може одночасно мати людина. Це, так названі, старі родини його батьки, рідні брати і сестри і нова створена (він, дружина і їхні діти).
Звісно, що тактичне значення даного фактора залежить головним чином, від того, яке місце у його житті займає родина. Чим більшу життєву цінність вона для нього представляє, чим дбайливіше він відноситься до дітей, батьків, братів, сестер, тим більше виявиться ефект тактичного використання фактора родини при його допиті.
Поведінку підсудного, що захищається від обвинувачення неправдивими показаннями, можна розцінити як не каяття у скоєному, протидію встановленню істини, і, отже, як обставину, що позбавляє його шансів на помякшення покарання та примушує призначити йому більш суворе покарання. А це, безумовно, призводить до втрати нормальних сімейних відносин підсудного, оскільки сімя залишиться без нього на більш тривалий строк.
Зрозуміло, для тактичного використання фактора родини потрібно мати докладну інформацію про членів родини, їхнє здоровя, про сімейні традиції, моральні устоїв, особливості взаємин. Чим менше інформації такого роду міститься в матеріалах справи, тим більше часу і зусиль потрібно витратити на їх одержання при допиті цієї особи в суді.
Що стосується поведінки державного обвинувача при допиті. В основному допит державні обвинувачі проводять у сидячому стані. Але процесуальним законом не заборонено прокурору в момент допиту осіб переміщатись у залі судового засідання. З рухом державного обвинувача повязане застосування методу “вторгнення в інтимну зону допитуваного” у випадку виникнення сумнівів відносно правдивості його показань. Його застосування розповсюджено на Заході. Суть цього метода складається у наступному.
Кожна людина вважає простір навколо себе радіусом до 50-70 сантиметрів як би забороненою зоною для інших, територією, що належить тільки їй. Проникнення малознайомих осіб у цей простір, звичайно, сприймається як акт агресії. При цьому той, хто вважає, що його інтимна зона порушена, відчуває себе полоненим погрожуючою ситуацією, відчуває мимовільну розгубленість та інші дискомфортні почуття. Зрозуміло його прагнення як найшвидше змінити вказане положення, звільнитись, вирватись з небажаної ситуації.
В такому стані виявляється і допитуваний, який говорить неправду або який не договорює всієї правди, у випадку вторгнення прокурора у його інтимну зону. Таке вторгнення здійснюється наступним шляхом. Державний обвинувач встає і підходить до допитуваного, переступивши “інтимну зону” та наблизившись майже впритул, розгортає своє тіло таким чином, щоб воно було зафіксоване безпосередньо в напряму допитуваної особи і задає питання (повторне чи уточнююче, які рекомендовано починати так: “Не могли би Ви пояснити ще раз…” “Якщо я Вас правильно зрозумів…”, “Чи можна більш докладніше розповісти…” ). При цьому необхідно націлити свій погляд прямо у очі допитуваного. Психологічний вплив на допитуваного вказаним прийомом, як свідчить практика, може бути достатнім для того, щоб він змінив свою позицію в бік правдивих показань.
4. Тактичне значення процесуального положення допитуваного
Варто нагадати про основні види процесуального положення - підсудний, потерпілий, свідок. Знаходячись у тому чи іншому положенні, допитуваний грає відповідну йому роль. Типові розходження цих ролей такі. Підсудний і потерпілий - особи, зацікавлені у результаті розгляду справи. Їх інтереси, звичайно, протилежні. Свідок найчастіше нейтральний, не зацікавлений в розгляді справи. У цьому запорука його обєктивності.
Показання підсудного оцінюються судом поряд з іншими доказами. На відміну від потерпілого і свідків підсудний звільняється від відповідальності за відмову від дачі показань, за дачу неправдивих показань. Це визначає відношення прокурора до його показань, тому що підсудний нерідко намагається приховати свою участь у злочині або змалювати свою роль в іншому світлі, ніж було в дійсності. Прокурор зобовязаний старанно аналізувати й уважно оцінювати кожен доказ, приведений підсудним Підсудному необхідно надати можливість вільно викласти факти і докази, про які він вважає за необхідне повідомити. Не слід в цей момент переривати його. Задавати можна лише ?/p>