Geum.ru

Тактика судового допиту

Методическое пособие - Юриспруденция, право, государство

Другие методички по предмету Юриспруденция, право, государство

и, фінансової діяльності, мистецтва, то державному обвинувачеві необхідно вивчити відповідну літературу, документи, засвоїти спеціальну термінологію.

Державному обвинувачеві при підготовці до судового слідства необхідно:

  1. ретельно вивчити усі без винятку матеріали справи;
  2. сформувати на підставі їх вивчення уявлення про особливості особистості тих, хто був допитаний на досудовому слідстві і чиї показання у суді будуть мати принципове значення, про характер взаємодії вказаних осіб з іншими учасниками процесу, їх інтереси й імовірну позицію, яку вони можуть зайняти в суді;
  3. визначити предмет допиту кожного із зазначених осіб, тобто коло обставин, про які їх треба допитати;
  4. розробити уявні моделі процесу допиту, лінії своєї поведінки, прийоми допиту з урахуванням прогнозу розвитку ситуації під час допиту;
  5. визначити перелік конкретних питань для зясування кожної з цих обставин, продумати і записати їх найраціональнішу та простішу для розуміння редакцію;
  6. намітити тактично найкращу послідовність постановки питань, виділити з них “ударні”, перевірочні;
  7. намітити тактично найкращу послідовність допиту основних учасників у справі і відповідно з цим підготувати пропозиції суду про порядок дослідження доказів;
  8. вирішити які з наявних у справі доказів, включаючи речові, потрібно використовувати при складному допиті, в який момент та в якому порядку їх предявляти, після чого зробити необхідні виписки з відповідних протоколів для їх відтворення у суді (із вказівкою аркушів справи);
  9. вирішити - які фоно-, кіно- чи відеоматеріали (при їх наявності у справі) буде потрібно продемонструвати у суді, в який момент це найкраще зробити, подбати (через суд) про технічне забезпечення даної операції, продумати коментарі й оцінки до використаних матеріалів.

Упущення одного з цих питань вже чревато зниженням результативності судових допитів, а декількох може привести до його провалу. І навпаки, сумлінна і кваліфікована (відповідно до встановлених задач) програма може забезпечити успіх у якісному підтриманні державного обвинувачення.

При визначенні кола осіб, яких потрібно допитати, державний обвинувач не повинен вважати себе звязаним доданим до обвинувального висновку списком осіб, що підлягають виклику в судове засідання. У ньому можуть, з одного боку, бути зазначені особи, чиї показання не істотні для встановлення істини у справі, а з іншого боку не значитись ті, хто був допитаний на досудовому слідстві і чиї свідчення дуже важливі в суді. В останньому випадку прокурор повинен підготувати клопотання до суду про виклик і допит цих свідків, а також і тих, хто не був допитаний на досудовому слідстві, якщо з інших джерел відомо, що такі особи можуть дати цінні показання.

Крім того, оцінка при вивченні справи ступеню значимості показань кожного з допитаних дозволяє прокурору правильно зорієнтуватись при неявці викликаної у суд особи і дати обґрунтований висновок про можливість чи неможливість розгляду справи у відсутності цієї особи.

Велике тактичне значення має здатність державного обвинувача точно і лаконічно формулювати питання, намічати таку їх систему, яка б забезпечувала всебічне дослідження предмету допиту.

Тактичні вимоги до формулювання питань:

  1. Питання повинно бути короткими, зрозумілими і такими, що не допускають двозначного тлумачення;
  2. Задавати їх треба в прямій формі;
  3. Формулюванням питань потрібно спонукати до розгорнутої, а не до односкладової відповіді типу ні, може бути, напевно, звичайно.
  4. Питання не повинне бути навідним, містити інформацію, необхідну для відповіді.
  5. Питання не може бути неетичним.
  6. Варто уникати питань, що орієнтують на неконкретні відповіді.
  7. При формулюванні питання треба враховувати рівень розумового і культурного розвитку допитуваного.

Успіх допиту багато в чому залежить від вибору найкращої послідовності питань. Як свідчить практика, спочатку краще всього ставити питання про обставини, які добре характеризують допитуваного, потім про обставини нейтрального характеру. Таким чином, з ним установлюється психологічний контакт, знижується психічна напруга, яка неминуча при залученні його в діалог з приводу подій, що цікавлять суд. В останню чергу задаються питання, які торкаються інтересів допитуваного.

Питання допитуваному варто ставити спокійним і рівним голосом. Не можна задавати наступне запитання, не отримавши вичерпну відповідь на попереднє. Неповні або не зовсім чіткі відповіді уточнюються за допомогою додаткових запитань.

Прокурор повинен стежити, наскільки показання допитуваного відповідають його колишнім показанням і іншим доказам у справі, робити відповідні позначки у своїх виписках із протоколів допитів, підбирати необхідні записи матеріалів справи для постановки додаткових запитань. Але все це варто робити так, щоб у допитуваного не створювалося враження, що його не слухають.

Предявлення доказів

До числа ефективних тактичних засобів одержання правдивих показань відноситься предявлення допитуваному конкретних доказів шляхом оголошення окремих фрагментів показань, тих чи інших висновків експертів, ознайомлення з конкретними документами, результатами огляду речових доказів. При цьому важливо памятати, що предявлення доказів як тактичний прийом припускає одночасне використання у випадках необхід