Тактика судового допиту
Методическое пособие - Юриспруденция, право, государство
Другие методички по предмету Юриспруденция, право, государство
а свідчить, що показання допитуваних осіб записуються в цьому протоколі занадто коротко, не завжди точно, а іноді спотворюються за змістом настільки, що пізніше стає дуже складно розібратись в суті їх показань. Зміст питань, заданих допитуваному, в протоколі не відображається зовсім. Звичайно зустрічається такий запис: ...на питання прокурора допитуваний відповів, що... Який зміст питання невідомо. Залишається догадуватись за контекстом відповіді, але це вдається лише тоді, коли відповідь записана чітко.
Одним із способів подолання даного недоліку є фіксування судового процесу технічними засобами. Але не кожне засідання фіксується вказаними засобами.
У той же час, у зазначених цілях дуже рідко використовується такий простий тактичний прийом, як питання, що потребує повтору певної частини висловленого. Найбільш цінним для розгляду справи свідчень, що прозвучали у вільній розповіді допитуваного, потрібно за допомогою ряду питань змусити прозвучати ще, але вже не в загальному контексті розповіді, а окремими від неї самостійними фрагментами. При цьому формулювання питань повинно звучати просто - як прохання уточнити чи деталізувати що-небудь. Тоді у відповідях можна отримати не тільки повторення важливої інформації, але і додаткову, іноді нову інформацію.
Тактична задумка постановки таких питань є у тому, щоб і питання, і головне, точні, чіткі відповіді на них гарантовано містились у протоколі судового засідання. Більш того, одержавши у відповіді на питання особливо важливі для інтересів справи відомості, прокурор може відразу ж звернутися до секретаря судового засідання з проханням дослівно записати в протоколі і питання, і відповідь, що прозвучала.
6. Типові варіанти ситуацій, що складаються при судовому допиті
Звісно, що допит кожної людини по-своєму унікальний. Але при всіх особливостях кожного допиту є ситуації, що повторюються.
Типові варіанти ситуацій:
Неконфліктна підсудний визнає свою вину в повному обсязі
Перелік питань для приклада, які зясовуються в даному випадку
- в силу яких обставин, заради досягнення якої мети він скоїв злочин;
- чи покаявся у скоєному, що зробив чи може зробити для помякшення своєї участі;
- де, коли, в результаті чого у нього виник умисел на скоєння злочину;
- що ним особисто і другими особами зроблено в порядку підготовки для скоєння злочину;
- коли прибув на місце злочину, що його звязувало з цим місцем або предметом посягання;
- що ним конкретно було скоєно на місці злочину;
- яким чином і куди вибув після вчинення злочину;
- який образ життя вів до скоєння злочину, чим безпосередньо займався, на які кошти жив, які його життєві плани, мета, наміри, інтереси та інше.
Інша справа - коли підсудний частково визнає свою вину або не визнає її зовсім.
Часткове визнання своєї вини підсудний обирає тоді, коли цілком заперечувати свою причетність до злочину (з різних причин) він не може і тому чинить опір на окремих обставинах справи, які важко встановити або перевірити. Найчастіше він спотворює у своїх показаннях мотив злочину, а також придумує обставини, що помякшують його покарання. У ряді випадків таку позицію можуть займати потерпілі і свідки, якщо вони спочатку чи пізніше стали зацікавленими в результаті розгляду справи на користь підсудного.
Повне заперечення своєї вини у скоєнні злочину (іноді усупереч фактам і здоровому глузду) виражається в завзятому опорі встановленню істини у справі за допомогою неправдивих показань або відмовлення від дачі показань.
Оскільки мотивів такого свого поводження підсудний не повідомляє, то одним з ймовірних тлумачень даного вчинку є те, що іншої захисної версії, крім раніше висунутої й спростованої, у нього нема, видумати нову переконливу версію, яка погоджувалась би з обставинами злочину, він не може, але і здаватись (визнати вину) не хоче. Таку поведінку треба вміло і вчасно використовувати в тактичних цілях.
При відмовленні від дачі показань підсудним застосовується метод переконання. При реалізації цього методу рекомендується зясувати причини відмови, загострити увагу на позитивних сторонах особистості або його поведінку у побуті, на роботі, в минулому чи теперішньому часі. Цей метод також може бути реалізованим на підставі розяснення можливих негативних наслідків відмови для нього самого або інших осіб, розяснення можливості результативного рішення незалежно від його показань.
7. Особливості конфліктної ситуації
Визначивши з більшим чи меншим ступенем імовірності характер ситуації, що може скластися при допиті кожного з викликаних у суд осіб, прокурор повинен розробити загальну тактичну схему допиту кожного з них і підібрати тактичні прийоми для досягнення цілей допитів.
Конфліктна ситуація в суді (невизнання або часткове визнання вини), має одну з двох типових особливостей вона або вже була такою на досудовому слідстві і повторюється в суді, або раніше була безконфліктною (визнання вини в повному обсязі), а при розгляді справи у суді стала конфліктною.
Головне в першій особливості те, що прокурор вже знає суть конфлікту (за матеріалами вивчення справи) і намітив тактичні засоби його нейтралізації. Дана особливість у певній мірі полегшує задачі прокурора у спростуванні неправдивих показань субєкта, що раніше давались на досудовому слідстві. Однак слід враховувати, якщо допитуван?/p>