Сутнiсть iснування людини
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
я, просто щоб вiдпочити вiд усiх проблем соцiуму. Людинi властиво вiдсторонюватися вiд конфлiктiв, методом не реагування на агресiю. Думаю це цiлком нормально, це звичайна захисна реакцiя органiзму, що втомився весь час перебувати у стресовому станi, у станi постiйноi напруги.
РЖнодi самотнiсть визначають як духовне голодування, i так само як i фiзiологiчне голодування воно може бути корисним i необхiдним людинi, як засiб лiкування душi, вiдновлення самого себе та своСФi сутностi. Та тут як кажуть головне не перестаратисятАж
- Людина з фiлософськоi точки зору
Людина СФ предметом вивчення рiзних наук, кожна з яких вносить свiй внесок у загальну суму знань про людське буття. Але у наукового знання СФ своi закони i логiчнi правила.
РЖндивiд, особистiсть, iндивiдуальнiсть - основнi поняття для характеристики людини як iндивiдуального феномена. Причому iндивiд означаСФ як окремоi людини, представникiв homosapiens, так i якусь одиничнiсть в соцiальноi спiльностi, що не мiстить ознак, обумовлених особливостями його особистостi. Тому можна сказати, що iндивiд екземплярi. Це не просто один, а завжди один з .... Отже, вiдмiнностi людей як iндивiдiв - це, по-перше, вiдмiнностi мiж окремими людськими спiльнотами, групами, до яких вони належать, а по-друге, вiдмiнностi у повнотi та типовостi виражених ознак однiСФi i тiСФi ж групи в рiзних ii представниках.
Соцiально-групове положення, яке визначаСФться як один з ... - лише перше наближення до тiСФi вiдносно стiйкою цiлiснiй системi iнтелектуальних, соцiально-культурних i морально-вольових якостей, яким СФ людина. Людина не просто продукт, а й субСФкт суспiльних вiдносин. Для неi характернi усвiдомлення мотивiв поведiнки, постiйна робота свiдомостi i волi, спрямованих на розкриття його iндивiдуальних особливостей, на самореалiзацiю i все те, що утворюСФ його внутрiшнiй духовний свiт. Володiючи певною свободою волi i вiдносною незалежнiстю, вона несе вiдповiдальнiсть за свою поведiнку, своi вчинки i за свiй персональний вигляд.
Та з iншоi сторони, людина, особистiсть, iндивiдуальнiсть ... Не слiд нi ототожнювати, нi повнiстю розводити цi поняття. Вони всього лише своСФрiднi проекцii однiСФi субстанцii, рiзнi площинi розгляду, ракурси iнтерпретацii, яка здiйснюСФться представниками рiзних галузей наукового знання вiдповiдно до предметноi областю рiзних наук i рiзними завданнями, якi при цьому вирiшуються. РД своi завдання i у фiлософii, вони обумовленi, зокрема, ii iнтегративноi функцiСФю.
Фiлософiя видiляСФ наступнi рiвнi структури особистостi: бiологiчний ( це генетичний склад, що визначаСФ напрям розвитку особистостi); соцiальний (його елементи складаються з найбiльш типових, суспiльно необхiдних видiв дiяльностi людей, iх цiннiсних орiСФнтацiй, традицiй, що склалися, поведiнки i т. д.); екзистицiйний (включаСФ найважливiшi морально-емоцiйнi унiверсалi людськоi культури). На усiх цих рiвнях структури iндивiда, найважливiшою та невiдСФмною ланкою СФ бажання до саморозвитку та духовноi вдосконаленостi. Тiльки коли людина з задоволенням буде працювати над собою, тодi зможе зробити все що задумаСФ, зможе здiйснити неможливе, досягти гармонii iз собою та оточуючим свiтом.
- Визначення мети iснування людини
Що потрiбно людинi в першу чергу? Звичайно ми скажемо iжа, одяг, житло тощо, i це буде дiйсно так. Але, як колись визначив один досвiдчений психолог, це душа, як добро та краса, як мудра iдея, сенс i стержень життя людини, це те що СФ нематерiальне, але надзвичайно необхiдне. Душа допомагаСФ людинi протистояти складним життСФвим обставинам, душа це людська сутнiсть, що завжди залишаСФться без змiн. Але у процесi життСФдiяльностi душа збагачуСФться досвiдом та мудрiстю. Та разом з тим поняття духовностi не знайшло застосування нi в системi понять, якi характеризують сферу iдеального, нi в рацiоналiзмi, нi в системi понять, що вiдображають соцiокультурне буття людини. Цiлком зрозумiлим було i повна байдужiсть, якщо не ворожiсть, до понять дух, духовне i духовнiсть позитивно орiСФнтованих мислителiв XIX-XX столiть. Оскiльки, iснування душi, передбачало iснування Бога та потойбiччя, що не було характерним для тогочасного атеiстичного суспiльства, а точнiше елiти. Духовнiсть - здатнiсть людини представляти навколишнСФ свiт у його iдеальною iпостасi, оцiнювати з цих позицiй сукупний досвiд розвитку людського суспiльства. На основi розвитку та вдосконалення суспiльства, сформувалися вищi духовнi цiнностi. До них належали добро, краса та iстиннiсть (iстина). Цi цiнностi допомагають людинi зберегти цi цiнностi, сформувати самосвiдомiсть, усвiдомлення себе у сучасному свiтi.
Все, що маСФ початок, маСФ й кiнець. МаСФ своi межi i всяке iндивiдуальне буття. Але людина СФ СФдиною живою iстотою на землi, розумiючою свою смертнiсть, що робить ii предметом свого роздуми. Про чистоту, нескiнченнiсть свого iндивiдуального iснування рано чи пiзно замислюСФться кожна нормальна людина. Зовсiм не думають про це, за влучним зауваженням французького фiлософа епохи Вiдродження Монтеня, тiльки неосвiченi люди, яким властива тваринна тупiсть. Не дивно, що питання про кiнцiвки людського буття, про смерть як кiнцi або продовження життя були завжди предметом особливоi уваги фiлософii i релiгii.
Закони буття з великим ступенем повноти можуть бути поясненi наукою. Наука може сприяти полiпшенню умов життя, домагатися значних перемог над хворобами-ми,