Сутність і форми експертної профілактики
Контрольная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие контрольные работы по предмету Юриспруденция, право, государство
Сутність і форми експертної профілактики
Зміст
1. Поняття експертної профілактики, її становлення та стан наукової розробки
2. Завдання та основні принципи експертної профілактики
3. Форми і стадії методики експертної профілактики
1. Поняття експертної профілактики її становлення та стан наукової розробки
Для вивчення конкретного явища необхідно відслідкувати його джерела, генезис, та стан наукової розробки.
Перші згадки про експертну ініціативу ми зустрічаємо в Російському Статуті кримінального судочинства (РСКС), затвердженому імператорським Указом 20 листопада 1864 року. Тут в статті 333 наголошувалося: Досвідчені особи, проводячи огляд, не повинні випускати з уваги і таких ознак, на які слідчий не звернув уваги, але дослідження яких може привести до відкриття істини.
Концептуальним тут слід визнати положення, згідно якого процесуальний закон дозволяв експертові самостійно відшукувати майбутні обєкти дослідження. Іншими словами, досвідчені особи в своєму дослідженні не звязані межами завдання слідчого (суду). Зокрема, ст. 332 РСКС таким чином регламентувала порядок призначення експертизи: Судовий слідчий зобовязаний запропонувати досвідченим особам словесно або письмово питання, які підлягають їх вирішенню. Зрозуміло, що в тих випадках, коли питання експертові були викладені письмово, можна було визначити межі дослідження. У тих же випадках, коли вони запропоновані в усній формі, говорити про такі межі досить складно.
Це положення закону таким чином коментувалося дореволюційним російським юристом С.І. Вікторським: Цю ухвалу треба розуміти в тому сенсі, що запропоновані слідчим питаня не ставлять для експертів рамок, вийти за які вони вже не можуть і які б, вочевидь, їх дуже ускладнювали, а є лише рівнозначними зясуванню мети, з якою проводиться експертиза. Звідси можна зробити висновок, що експерти мають право знайомитися з провадженням справи, а також розпитувати для зясування потрібних їм деталей самих обвинувачених. Такого роду розпитування особливо необхідні, коли, наприклад, багато речових ознак злочину вже зникли.
Слід зазначити, що приведені положення колишнього Російського процесуального законодавства зробили істотний вплив на розроблені Народним комісаріатом охорони здоровя УРСР в перші роки після Жовтневої революції інструкції про судово-медичну і судово-психіатричну експертизи. Тут, зокрема, вказувалося: Медичний експерт набуває нині значення наукового судді фактів і для здійснення цього свого обовязку користується правом не тільки вивчати в подробицях справу, запропоновану йому на висновок, але і вносити до неї відповідну ініціативу шляхом проведення додаткових досліджень, оглядів, опиту свідків тощо.
КПК УРСР 1922 і 1923 рр. відмовилися від терміну досвідчені особи і визначили загальноприйнятий в той час в юридичній літературі термін експерт. Експертові заборонялося збирати матеріали, які були необхідні для дослідження. На неможливість поєднання в одній особі функцій слідчого і експерта наголошував і Верховний Суд СРСР.
Здавалося б, процесуальний закон поставив крапку над i в спірних питаннях експертної ініціативи. Проте відомчі амбіції, бажання зайняти особливе, ключове місце в кримінальному судочинстві знову примусило Народний комісаріат охорони здоровя УРСР в новому Положенні Про виробництво судово-медичної експертизи від 16 лютого 1934 року, залишитися на колишніх позиціях, необгрунтовано розширюючи права судово-медичного експерта, додаючи його висновку значення наукового вироку.
Разом з тим, по мірі все більш чіткого викристалізовування інституту судової експертизи зміст поняття експертної ініціативи почав звужуватися, не включаючи вже такі дії, як опит експертом свідків і потерпілих, пошук необхідних обєктів дослідження. Суть експертної ініціативи все більше зводилася до можливості експерта розширити рамки сформульованих йому питань. Ухвалення вищеназваного процесуального закону зіграло важливу роль у вирішенні питань, направлених на вдосконалення виконання судових експертиз. У ньому в ст.ст.191 і 288 закріплено право експерта на прояв ініціативи при проведенні дослідження. Безумовно, це нове концептуальне положення, направлене на вдосконалення інституту судової експертизи, невідоме колишнім КПК УРСР.
Питання експертної ініціативи стали предметом обговорення на службових нарадах працівників правоохоронних органів, наукових конференціях, в численних публікаціях. При цьому виявилася значна різноманітність точок зору. Аналіз літературних джерел і експертна практика свідчили про необхідність прояву ініціативи, що пояснювалося наступними причинами:
- слідчі і судді недостатньо обізнані про сучасні можливості конкретних видів судових експертиз;
- недостатньо уважно і кваліфіковано слідчі проводять огляд обєкту, який направляється на експертизу, що обмовлює звуження обєму завдання експертові;
- питання, які підлягають вирішенню, характеризуються нечіткістю викладу (вживається неправильна термінологія, надається неточне найменування обєкту дослідження тощо).
Понад сорок років потому А.Р. Шляхов висловив думку про те, що: Теорія радянської криміналістичної експертизи може бути визначена як наука, яка займається