Структура і зміст політичних інтересів суспільства, класів, особистості
Информация - Политология
Другие материалы по предмету Политология
?аїнці.
Нація тлумачиться також як спільність, яка виникла історично і якій властиві певні інтегративні риси. Саме з таких позицій І.Франко розглядав воззєднання українських земель як важливу умову "витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного і політичного життя".
Чимало політологів дають визначення нації як державно-правового утворення, тобто як макрогрупи, що проживає на одній території, має спільний уряд та інші політичні інститути. Таку, по суті, етатистську теорію обстоював правознавець О.Градовський. Визначальним елементом нації він вважав наявність "загальнонаціональної мети", якій відповідає певна державна організація.
Проте статистська концепція відмовляє народам, які не утворили через різні причини (іноземне поневолення, на сильницька асиміляція) своєї національної державності, у праві навіть називатися націями. Але чимало націй, не маючи своєї державності під час іноземного панування (як-от українська нація під владою російського царизму чи австро-угорського цісарського режиму), не переставали ними бути. боролися за своє законне право на самовизначення, створення самостійної держави. Тому формула "є держава є нація, немає держави відсутня і нація" алогічна. Разом з тим "бездержавне" існування нації лягає тягарем на її історичну долю, стримує розвиток творчих можливостей. В.Винниченко зазначав, що "нація без державності є покалічений людський колективний організм. Через те так жагуче всі так звані "недержавні нації" прагнуть своєї держави, через те так самовіддано окремі члени її віддають усі сили свої на здобуття її й тому з такою ненавистю ставляться до тих, які стоять на заваді цьому, які тримають їхній колектив у покаліченому стані".
Однак існують нації, виникненню яких передувала державна єдність людей. Згодом на цьому грунті формувалися певні риси, притаманні етносу загальні традиції, духовність, психологічні властивості та ін. Саме це визначає генезу американської, канадської та деяких інших націй, що створювались емігрантами, серед яких були представники не тільки різних етносів, а навіть рас.
У 60-ті роки наукові спостереження наштовхнули американських дослідників на висновок, що теорія "плавильного казана" не відповідає - реаліям США. Етнічні групи не розчинялися в американському суспільстві, а стали його структурним елементом. Етнічна ситуація була охарактеризована як "культурний" плюралізм", що не суперечить існуванню і розвитку спільної для американської нації культури.
Щодо психологічного підходу, дуже поширеного нині, то деякі його представники трактують "національний дух" (національну свідомість, національний характер) як провідний, а іноді і як єдиний індикатор нації. Інші розглядають націю як психологічне поняття, психологічну спільність, союз однаково мислячих людей, обєднаних спільним національним характером. Такою, наприклад, є створена О.Бауером "психологічна" теорія нації. Подібну позицію щодо визначення нації займають деякі сучасні політологи і соціологи Заходу. Т. Мурамацу, Г. Ісаакс, Г. Кан, С. Ліпсет, К. Боулдінг, М. Сейвелл, П. Ласлетт, М. Кранстон та інші висловлюють думку, що вирішальними факторами розвитку нації є воля, національна ідея, що нація втілення національної свідомості, яка виступає найактивнішою рушійною силою суспільства. Вони вважають, що таких індикаторів спільності "коріння , як мова, історія, культура, державність, недостатньо для формування універсальних ознак національності. Лише один індикатор є універсальним самовіднесення людини до тієї чи іншої національності: "я українець", "я росіянин", "я татарин", "я француз", "я американець" та ін.
Кожен із цих підходів (а вони зумовлені і політичними міркуваннями) акцентує на якійсь із існуючих ознак нації. Поза тим сучасні нації, в тому числі українська, це політичні спільноти, відмінність яких від інших видів людських угруповань полягає в тому, що це одноразова спільність територіальна і господарська, мовна і духовно-культурна, психологічна та історична. Жодна з інших базових макрогруп (соціальні
класи і верстви, демографічні і конфесійні групи тощо) такого поєднання індикаторів спільності не мають.
Чинники, що консолідують людей у нації, визначають зміст докорінних національних інтересів. Саме вони зумовлюють політичну активність нації, її дію як субєкта політичного життя. Вони становлять і підґрунтя національної ідеї. Ця ідея є віддзеркаленням потягу народу до суверенності у вирішенні своєї долі, набуття таких політичних форм самовизначення, які б забезпечували економічний, соціальний і духовний поступ.
Політичність феномена "нація" виявляється також у тому, що тлумачення цього поняття (і це підтверджується історією України) особливо актуалізується в час найбільш напруженої боротьби за національну незалежність. Саме тоді постають питання "Що такс нація?", "Яку роль національний чинник відіграє в політиці?". Так, М.Грушевський самобутність нації вбачав у її здатності, бажанні йти на контакт, на взаємовигідний компроміс з іншими націями з тим, щоб кожна не претендувала на "які-небудь спеціальні історичні права і привілеї" для захисту своєї самобутності, а захищала її повагою й інтересом до чужої самобутності.
Л.Ребет писав, що народ стає нацією, оскільки він орг?/p>