Структура і зміст політичних інтересів суспільства, класів, особистості
Информация - Политология
Другие материалы по предмету Политология
?йної майстерності і творчих здібностей. Концепція такої спільності була викликана намаганням повязати зміни в економіці зі змінами в професійній структурі і загальними політичними, соціальними і культурними напрямами розвитку суспільства під впливом науково-технічної революції. Д.Мойніхен
вважав, що виділення інтелігенції в новий клас грунтується на спільності свідомості, ідеологічних настанов, системи цінностей. А.-Е.Гоулднер запровадив два нових параметри: володіння культурним капіталом і культурою критичного дискурсу. Важливою характеристикою нового класу є також його культурна позиція.
Наукове і політичне значення теорії стратифікації полягає в урахуванні різноманітності ознак, на яких грунтується соціальний статус індивідів. Вона дає змогу побачити вертикальне розташування соціальних груп. Проте і ця концепція не універсальна, вже тому, що недостатньо враховує дуже істотні критерії соціально-класового поділу суспільства. Йдеться насамперед про економічні фактори. Як зазначають західні політологи, вона непридатна для європейських країн, яким властиві більш жорсткі міжкласові барєри порівняно з американським суспільством.
Загалом реаліями є як соціальні класи макросоціальні групи на грунті економічних відмінностей (на думку політологів-немарксистів, зокрема Р. Мілібенда, двома основними компонентами соціальної структури сучасного капіталістичного суспільства виступають буржуазія і робітничий клас), так і спільності, які розрізняються за критеріями соціальної стратифікації. І ті, і другі базові, первинні соціальні групи. На грунті їхньої взаємодії і переплетення відповідних інтересів виникають похідні, вторинні соціальні утворення, різного роду соціальні сили як учасники політичного діяння з притаманними їм інтересами і спрямуванням політичної поведінки. Це один із напрямів соціальної стратифікації в сучасних умовах.
Зазначені утворення щодо первинних соціальних груп мають "наскрізний" характер. Значну роль у їх виникненні грає неоднозначне уявлення індивідів, членів первинних груп щодо шляхів задоволення своїх соціальних інтересів. Велике значення має і те, що дедалі більший пріоритет щодо групових інтересів здобувають загальнолюдські інтереси, повязані з піклуванням про усунення ядерної війни, збереження екологічного середовища, подолання моральної кризи тощо.
Субєктами політичного процесу виступають первинні соціальні групи та окремі їх фракції. Але в міру розвитку й ускладнення соціальної структури зростає значення різноманітних вторинним утворень. Серед соціально-політичних сил такими є, наприклад, неоконсерватизм і сучасний лібералізм, соціал-демократизм і соціалістичний рух, робітничий і профспілковий рух, масові демократичні та інші рухи. Підтвердженням цього є те, що в останні півтора-два десятиріччя порушується існуюча до того кореляція між голосуванням виборців за ту чи іншу партію і їхньою належністю до певної первинної соціальної групи. Зменшується частка робітників у соціал-демократії. Зростає кількість низькооплачуваних верств населення, які віддають голоси неоконсерваторам і лібералам, а представники середніх верств соціал-демократії та іншим лівим силам.
У цілому спектр групових інтересів широкий. Деякі з них виходять за межі базових первинних соціальних груп або можуть бути диференційно-інтегровані в середині цих спільностей. А поряд з цим система інтересів динамічна.
Відбувається зміна ієрархії їх пріоритетів. Саме взаємодією, поєднанням, сплетінням різноманітних інтересів, їх комбінацією зумовлене формування похідних груп як субєктів політики, зокрема не тільки горизонтального, а й вертикального, корпоративного характеру.
З огляду на це розрізняються стадії формування груп як субєктів політичного процесу. Першою можна вважати спонтанну (наприклад, "клас в собі"). Друга організована ("клас для себе"). На цій стадії індивіди усвідомлюють належність до
даної групи, консолідуються для задоволення своїх інтересів. Па третій стадії члени соціальної групи доходять розуміння того, що реалізація їхніх інтересів можлива тільки на грунті політичної боротьби боротьби за владу.
Взаємодії, що виникають на цій стадії між соціальними групами, це первинні політичні відносини. Вони поза політичною системою. На цьому рівні соціальні групи виступають як латентні політичні сили. Вони можуть бути і конюнктурними, наприклад, як групи тиску. Мається на увазі обєднання індивідів для впливу на політичні інститути з метою задоволення своїх інтересів.
Наступна, четверта стадія становить систему вторинних політичних відносин, які вже стали органічною складовою політичної системи. На цій стадії члени суспільної групи, часто-густо і кількох, згуртовуються в громадсько-політичні організації як знаряддя боротьби за владу. Для розуміння її мети і спрямування треба мати на увазі, що вторинні політичні відносини, політичні сили, які беруть участь у них, не є цілком адекватним зліпком з первинних відносин. Отже, статус первинних, основних груп у соціальній структурі виявляється в боротьбі за владу трансформовано, через утворення політичних сил, до складу яких можуть входити представники різних соціальних груп.
Ця боротьба може здійснюватися легітимними засобами, що найбільш притаманно соціальним силам, які не ставлять мстою заміну існуючого політичного режиму. Політичні сили, спрямовані проти існ