Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
Обєктом злочину за статтею 260 КК є громадська безпека від діяльності непередбачених законами України воєнізованих або збройних формувань.
Обєктивна сторона складу злочину це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону злочину.
Характерними ознаками обєктивної сторони, які властиві майже всім складам злочину, вважаються:
1) суспільно небезпечне діяння особи;
2) таке діяння, вчинене певним способом, у певний час, у певному місці із застосуванням певних предметів, знарядь або засобів;
3) таке діяння заподіює або створює загрозу заподіяти шкідливі наслідки;
4) між небезпечним діянням і шкідливими наслідками має бути причинний звязок.
Обєктивна сторона злочину виражається у таких формах:
1) створення непередбачених законом України воєнізованих формувань;
2) участь у їх діяльності (ч. 1 ст. 260);
3) створення непередбачених законом збройних формувань;
4) участь у їх діяльності (ч. 2 ст. 260);
5) керівництво зазначеними формуваннями;
6) їх фінансування, постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки (ч. 3 ст. 260);
7) участь у складі вказаних формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян (ч. 4 ст. 260).
Субєктивна сторона складу злочину це процес мислення, бажання і волі людний, в якому відображаються її обєктивна поведінка та інші зовнішні обставини, повязані з вчиненням злочину.
Субєктивна сторона злочину Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань характеризується умислом. Ставлення до наслідків у вигляді загибелі людей чи інших тяжких наслідків (ч. 5 ст. 260) характеризується необережністю.
Субєктом злочину вважається фізична особа, що вчинила заборонене кримінальним законом діяння у віці, з якого може наступати кримінальна відповідальність, і усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння та керувала ним.
Субєкт злочину за статтею 260 КК загальний. За окремі злочини, вчинювані в ході нападів у складі воєнізованого чи збройного формувань у випадках, передбачених ч. 2 ст. 22, відповідальність настає з 14-річного віку.
Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 260, є:
1) загибель людей;
2) настання інших тяжких наслідків (ч. 5 ст. 260).
Під загибеллю людей слід розуміти смерть двох або більше осіб. Під іншими тяжкими наслідками розуміються наслідки у вигляді смерті одного потерпілого, заподіяння хоча б одній особі тяжкого тілесного ушкодження тощо.
У частині 6 ст. 260 передбачено спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці особи, яка створила відповідне воєнізоване чи збройне формування або брала участь у їх діяльності. Умовами такого звільнення є:
1) добровільний вихід зі складу вказаних злочинних організацій;
2) повідомлення про існування такого формування органів державної влади чи органів місцевого самоврядування (у даному випадку закон не передбачає як умову звільнення особи від кримінальної відповідальності активне сприяння розкриттю організації).
У частині 6 ст. 260 не передбачено звільнення осіб, які керували воєнізованими або збройними формуваннями, займалися їх фінансуванням або постачанням зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки, а також брали участь у складі таких формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян.
У відповідності до статті 260 КК України:
1. Створення не передбачених законами України воєнізованих формувань або участь у їх діяльності карається позбавленням волі на строк від двох до пяти років.
2. Створення не передбачених законом збройних формувань або участь у їх діяльності карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
3. Керівництво зазначеними в частинах першій або другій цієї статті формуваннями, їх фінансування, постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки караються позбавленням волі на строк від пяти до десяти років.
4. Участь у складі передбачених частинами першою або другою цієї статті формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.
5. Діяння, передбачене частиною четвертою цієї статті, що призвело до загибелі людей чи інших тяжких наслідків, карається позбавленням волі на строк від десяти до пятнадцяти років.
Позбавлення волі на певний строк це вид основного покарання, яке полягає в примусовій ізоляції засудженого на визначений вироком суду строк в спеціально призначених для цього кримінально-виконавчих установах. Позбавлення волі на певний строк одне з найсуворіших покарань, воно поєднане з істотним обмеженням прав громадян свободи пересування, вибору роботи і роду діяльності, спілкування з сімєю та іншими особами, здійснення деяких цивільно-правових угод тощо. Це покарання призначається за злочини підвищеної суспільної небезпечності з урахуванням особи винного, інших обставин справи, коли покарання, не повязані з позбавленням волі, недостатньо ефективні. Засуджені займаються суспільно корисною працею, з ними проводиться виховна робота, забезпечується їх загальноосвітнє та професійне навчання.
Список використаних джерел