Стародавні держави і право на території України
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
али дрібні цивільні і кримінальні справи.
Церковні суди суди з обмеженою компетенцію. Розглядали справи про шлюб і сімю та щодо внутрішнього церковного життя.
Крім цього, діяли ще цехові, ярмаркові, митні і третейські суди.
У 1760 р. було розпочато судову реформу. Територію Гетьманщини було поділено на 20 судових повітів. У кожному з них створювалися земський суд для розгляду цивільних справ, гродський суд кримінальних справ, підкоморський суд земельних справ. Перші існували до 1831 р., другі до 1782 р., треті до 1840 р. Вищою судовою інстанцією залишався Генеральний суд. Судовою реформою запроваджувалися суди, які існували в Україні до 1648 р. і діяли на основі Литовського статуту.
Судовий процес базувався на демократичних засадах змагальності, виборності суддів, гласного і відкритого судового розгляду, колегіального вирішення справ та доступності судових засобів.
Завжди брали участь дві сторони: позивач (обвинувачення) і відповідач (захист). Під впливом російського законодавства відбуваються зміни. Змагальний процес витісняється розшуковим (слідчим, інквізиційним). Функції розслідування кримінальних справ остаточно переходять до судових органів. Позивачі мали право мати представника у суді прокурора. З початку ХVІІІ ст. він називався адвокатом або повіреним. Під час судової реформи 1760-1763 рр. у складі Генерального військового суду було 4 адвокати, а з 1767 р. вони вводяться до складу гродських і земських судів.
Починалася справа з подання позову. У цивільних і дрібних кримінальних справах попереднє слідство здійснював позивач, тяжкі злочини розслідували судові органи.
Судочинство було усним (українською мовою), але фіксувалося у протоколах, що підписувалися усіма членами суду.
Доказами у суді вважалися:
Власне зізнання однієї із сторін.
Зізнання під час тортур. Тортури застосовувалися у справах про тяжкі злочини. Звільнялися від них (биття батогом, припікання розпеченим залізом та інші) вагітні жінки, малолітні, священики, літні люди (понад 70 років).
Показання державних (возний) і приватних свідків. Свідком могла бути особа у віці 14-70 років у цивільних і 20-70 років у кримінальних справах. Жінки та нехристияни могли бути свідками лише у разі відсутності інших свідків.
Письмові документи.
Огляд місця злочину і речові докази.
Висновки експертів. Експерти (фахівці з різних галузей суспільного життя) давали обґрунтовані відповіді на запити суду. Судово-медична експертиза як окремий інститут запроваджена у 70-х роках ХVIII ст.
Присяга. Дозволялася у разі відсутності інших доказів за справою. Могла складатися у церкві на Євангелії або на суді у присутності священика.
По закінченні розгляду справи ухвалювалася постанова (декрет), потім вона отримала назву “мнение” (вирок з кримінальних справ), “решение” (вирок з цивільних справ).
Судовими виконавцями були возні. Вони обиралися населенням і складали присягу.
Цивільне право. Головний інститут цієї галузі права право власності. Воно визначалося як право мати у володінні, використовувати, передавати, дарувати, відписувати, міняти і заставляти майно за власною волею і потребою.
Право власності містило у собі такі правомочності:
право володіння власник міг фактично володіти річчю, тобто річ повинна була перебувати у нього в господарстві;
право користування власник міг користуватися якостями речі й одержувати від цього прибуток;
право розпорядження власник міг вирішувати долю речі всіма дозволеними способами: продавати, заповідати, відписувати тощо.
В українському праві ХVІІ-ХVІІІ ст. існувало два різновиди власності на землю:
Вотчина, тобто повне володіння, повна власність. Її частка у загальному приватному землеволодінні постійно зростала.
Рангові маєтності тимчасова власність. Надавалися старшині, війтам, бурмістрам, російським військовим на час виконання ними певних обовязків. З часом перетворилася на вотчину власність.
Земельна власність виступала у таких формах:
Загальнодержавна (загальновійськова). Це землі, які стояли на обліку у Генеральній військовій канцелярії. Субєктами власності були гетьман, полковники, сотники.
Індивідуальна (приватна). Субєкти власності ті, хто володів правоздатністю і дієздатністю.
Общинна (колективна). Субєкти власності сільські і міські громади, церкви, монастирі, навчальні заклади, державні установи, Запорізька Січ.
Зобовязальне право підгалузь цивільного права, визначало поведінку зацікавлених осіб, регулювало майнові відносини у сфері виробництва, обміну. Зобовязання цивільні права і обовязки кожного субєкта правовідносин. Вони виникали як з договорів, так і з правопорушень (деліктів). Норми цивільного права зобовязували відшкодовувати матеріальні збитки за завдану шкоду. Найбільш поширеними були договори купівлі-продажу (операції з нерухомим майном укладалися при свідках, фіксувалися у спеціальних книгах, підтверджувалися універсалом гетьмана або указом царя), позики, оренди, дарування (на суму до 100 крб. укладався в усній формі, більше 100 крб. у письмовій формі із занесенням до реєстру в актових книгах), особистого найму.
Зобовязання були:
Односторонні, якщо права і обовязки виникали і припинялися з волі однієї сторони. Кредитор мав право тільки вимагати повернення грошей і не мав обовязків. Боржник мав лише обовязок повернути гроші, а прав не мав (купівля, продаж, оренда майна).
Двосторонні, коли кожна із сторін мала права і обовязки.
Засобами