Стародавні держави і право на території України
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
бачалися подача позову, ознайомлення відповідача зі змістом позову, висловлення відповідачем заперечень. Позивач також мав право на спростування і заперечення. Рішення суду можна було оскаржити в апеляційному порядку.
Адміністративне законодавство. Ця галузь права виділяється у другій половині ХІХ ст. Основні джерела: “Положення про заходи щодо охорони державного порядку та громадського спокою” (1881), “Тимчасові правила про пресу” (1905), “Тимчасові правила про товариства і спілки” (1906), “Тимчасові правила про зібрання” (1906).
Запроваджувалися такі види адміністративних стягнень, як штрафи, арешти, увязнення. Адміністративне законодавство обмежувало права особи. Проголошені Маніфестом 17 жовтня 1905 р. громадянські свободи з часом були обмежені “Тимчасовими правилами”. У пресі заборонялися публікації, що загрожували безпеці держави, закликали до страйків. Заборонялися товариства, діяльність яких суперечила громадській моралі. З 1906 р. зібрання не відбувалися, якщо не було дозволу і присутності поліції.
Правове становище українських земель у складі Австрійської імперії (1772-1918 рр.)
Внаслідок І і ІІІ поділів Польщі у 1772 і 1795 рр. Східна Галичина була приєднана до Австрійської монархії. Ця територія отримала назву Королівство Галичини і Лодомерії. До його складу входила Східна (українська) і Західна (польська) Галичина. У 1815 р. за міжнародним договором Східна Галичина була остаточно визнана територією Австрії. Внаслідок австрійсько-турецьких війн і укладання відповідних договорів наприкінці ХVІІІ ст. Закарпаття у складі Угорщини (Трансільванії) було приєднано до Австрії.
У 1774 р. Північну Буковину окупували австрійські війська, а наступного року, за Константинопольською конвенцією між Австрією і Туреччиною, цей край був визнаний австрійською територією. У 1786 р. на правах окремого округу вона була приєднана до Королівства Галичини і Лодомерії, а 1861 р. набула статусу коронного краю Австрії.
У 1867 р. Австрійська імперія перетворилася на дуалістичну державу Австро-Угорську монархію, що складалася з двох частин. До Угорщини належали Закарпаття, Трансільванія, Хорватія і Словенія, до Австрії Північна Буковина, Галичина, Чехія, Моравія, Далмація та інші землі.
У 1914 р. Східна Галичина була окупована російськими військами. Функціонувало окреме Галицьке генерал-губернаторство у складі Львівської, Чернівецької, Тернопільської, Перемишлянської губерній.
У першій половині ХІХ ст. на західноукраїнських землях до панівного класу належали:
Поміщики (шляхта і магнати). За національним складом серед них у Галичині переважали поляки, були й українці, на Закарпатті угорці й австрійці (німці), Буковині австрійці та румуни. Прикметно, що місцеві поміщики могли не нести військової служби, проте сплачували за це гроші.
Духовенство. Серед духовних осіб певні привілеї мали католики та уніати, проте 1781 р. цісарським патентом католицька, уніатська і протестантська церкви були урівнені в правах.
До залежних класів належали селянство і значна частина міщан. Хоча особисте кріпацтво формально було скасовано (поміщик не міг позбавити селянина його наділу), але селянин залишався в економічній залежності від поміщика. 1782 р. панщина на селі була обмежена 3 днями на тиждень. Селяни відбували натуральні і грошові повинності: працювали на панщині; віддавали певну частку врожаю поміщику; використовувалися на різних роботах; виконували державні повинності. Проте вони не могли продати свій наділ.
У другій половині ХІХ ст. відбулися значні зміни в соціально-економічному житті західноукраїнських земель. Реформою 1848 р. скасовувалися феодальні повинності селян, а це відкрило шлях для розвитку капіталізму. Попри це поміщики Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття залишалися панівним класом. Під час роздачі наділів у поміщиків опинилися найродючіші землі, їм нарізали частину селянських угідь. 44% землі Галичини, 54% - Буковини, 70% - Закарпаття перейшло до рук поміщиків.
Розвиток капіталізму призвів до формування нових класів: буржуазії (промислової, сільської, банківської) і робітничого класу, який формувався із малоземельних і безземельних селян та ремісників.
Соціальне становище міського населення у ХІХ ст. мало чим відрізнялося від того, яким воно було у попередню добу. Більшість заможних городян складали іноземці, а робітники майже всі були українцями. У промисловості переважав іноземний капітал. У звязку з малоземеллям і безземеллям та неможливістю знайти роботу у місті чимало людей мігрувало до інших регіонів імперії, а на рубежі ХІХ-ХХ ст. зросла кількість емігрантів до Америки.
Напередодні і в роки Першої світової війни збільшилася кількість незаможних селян. Їх питома вага серед усіх селян досягала 75%. При цьому вони сплачували більше десятка різноманітних податків.
Наприкінці XVIII першій половині ХІХ ст. Австрія була монархією. Після входження західноукраїнських земель до її складу на них було поширено австрійську адміністративно-територіальну систему.
У 1774 р. для ведення галицьких справ у Відні заснували Галицьку надвірну канцелярію на чолі з канцлером.
Главою адміністрації у краї був губернатор, який призначався з австрійців імператором. Йому підпорядковувалося губернське присутствіє.
У 1775 р. в Галичині сформувався крайовий становий сейм з представників трьох станів: магнатів, духовенства, населення королівських міст.
Цей представницький орган мав виконавчий комітет у складі 7 осіб, ?/p>