Становлення історіософської парадигми в Стародавньому світі
Информация - История
Другие материалы по предмету История
»огіки.
В цілому Фукідід створив в одній праці дві історії: історію подій в часі і історію рефлектуючи осмислюючи ці події з погляду цілого, сумарудиментарний. В другому випадку в тій же праці явно проглядають циклічні уявлення, особливо коли Фукідід користується методами наук про природу.
Метою своєї праці, як і власне історіописання взагалі, Фукідід проголошує створення правдивої картини минулого. А оскільки, згідно міфологічного світогляду, людська природа є у всі часи незмінною, а рух історії відбувається по колу уроки минулого перетворюються на готові рецепти на майбутнє. Для Фукідіда навіть явища природного світу є менш закономірні, ніж явища світу соціального.
В галузі історичного методу праці Фукідіда також вигідно відрізняються від праць його попередників. Фукідід, будучи учнем софістів, відносився з презирством до всіх проявів забобонів, відкидав участь богів у долях народів та окремих осіб, називав міфи про богів пустими байками. У своїй праці Фукідід різко критикує легковірність попередніх істориків, особливо Геродота. Використані факти він піддавав найбільш суворій критиці і вказував, що. писав Історію Пелопонеської війни як сучасник. Зупиняючись на найдавнішому періоді історії Греції, Фукідід вперше застосував метод зворотних висновків, тобто висновків від відомого до невідомого, а також деякі прийоми порівняльно-історичного дослідження. Він бере із Іліади не всі факти, а тільки ті дані, які висвітлюють загальні умови життя греків в цей далекий час; з тою ж метою він звертається і до археологічних памяток. При висвітленні ж недавніх або сучасних йому подій він постійно звертається до зіставлення даних різних джерел. Таким чином, у творі Фукідіда можна виявити початки новітнього методу історичної критики.
Ми розглянули дві тенденції у розвитку античного історизму, подані у творах Геродота і Фукідіда. В IV ст. до н.е. про себе заявила нова тенденція, зумовлена наступом нової історичної епохи. Попередній, замкнений на полісі світ історії, відповідно до якого моделювався історичний космос, з початком еліністичної епохи втратив всілякий звязок із новими історичними реаліями. Час Олександра Македонського вже неможливо було осягнути за допомогою попередніх історіософських категорій. Його вчинки вже неможливо було пояснити завжди рівною собі людською природою. Па перший план тепер висуваються категорії долі, фортуни, року.
Універсально-історична концепція Полібія
Своєрідний синтез двох історіографічних традицій прагматичної та парадигматичної зробив Полібій (201120 рр. до н.е.). Мету історіописання Полібій бачив в політичній корисності, яку воно приносило особам, що стояли біля керма влади в державі. Характерно, що порівняно з Фукідідом Полібій оновив та розширив зміст поняття прагматичної історії. Писати прагматичну історію означало, за Полібієм, писати насамперед державну, політичну історію.
Ця нова цілеспрямованість історичного зацікавлення виражена у Полібія з граничною чіткістю. Сукупність того всього, про що ми надумали писати, зазначає Полібій, складає єдиний предмет та єдине видовище, а саме: яким чином, коли і чому всі відомі частини землі підпали під владу римлян. Таким чином, Полібій вже мав структуровану ідею, що дозволяла не втрачати за окремим актом сюжет історичної драми в цілому.
Важливою в історичній концепції Полібія є ієрархія часів: поряд із часом, хронологічно визначеним та вплетеним у канву подій, Полібію бачиться час хронологічно відкритий вимір історії цивілізації в цілому, що особливо яскраво виявляється в моменти, коли вирішується доля самої цивілізації.
Сенс історії для Полібія полягає у т.зв. природних циклах. Згідно з цією концепцією суспільство та держава в цілому ототожнюється з індивідом: відбувається послідовна зміна періодів юності, зрілості, старості та загибелі. Знаючи цей порядок, можна помилятись щодо тривалості тієї чи іншої фази, але неможливо помилитись щодо самого її характеру. Таким чином, Полібій був близький до ідеї історії як науки, що відкриває закономірності в житті суспільства. І ці, пояснювані як природні, закономірності дозволяли певним чином уточнити та розвинути розуміння предмету та мети історіописання. Для Полібія саме поняття історія вже неможливо прикласти до всіх сюжетів минулого, а тільки до дослідження певного роду проходження людських справ у часі. Також Полібій вперше явно висловив ідею кругообігу в історії, адже, спираючись на природні цикли в житті людини та проектуючи їх на історію держави, він передбачив, що за піднесенням Риму коли-небудь обовязково настане його занепад.
Згідно з традиційними поняттями античної історіографії Полібій відводить вирішальну роль в історичних подіях характеру та діям керівних осіб. Ллє він не обмежується аналізом окремих подій, а намагається розкрити більш глибокі, причинні звязки, що визначають історичний процес у цілому. Таким чином, в основі його історичної методології, як і у Фукідіда, лежить прагматизм. Але гам, де він не в силах знайти раціональне пояснення, на допомогу приходить поняття Тихи долі, року як сили, що довільно вривається у причинні природні звязки.
Полібій використовує широке коло джерел, зокрема документальні архівні матеріали. І хоча писемні джерела він, як і решта античних істориків, вважає менш цінними, ніж свідчення сучасників та усну традицію, проте це не зменшу