Становище Чорногорії на початок 20 століття
Информация - История
Другие материалы по предмету История
ї імперії в ході воєнних дій прискорили наступний її розпад і сприяли очищенню Європи від ісламського впливу. Завдяки цій війні й участі в ній великих держав, 28 листопада (11 грудня) 1912 року здобула незалежність Албанія.
4. Друга Балканська війна
Війна, що тривала 43 дня, з 29 червня (12 липня) по 10 (23) серпня 1913 року, між Болгарією, з одного боку, і Сербією, Грецією, Румунією, Чорногорією і Туреччиною - з іншої , була викликана різким загостренням протиріч у таборі союзників по 1-й Балканській війні.
Сербія, що не одержала виходу до Адріатичного моря, вимагала компенсації в Македонії. Греція претендувала на території збільшення в Південній Македонії і Західній Фракії. Задоволення сербських і грецьких домагань означало б значну урізку болгарських придбань у 1-й війні, на що король Фердинанд І Саксен-Кобург-Готський піти не міг.
1 (14) червня Греція і Сербія підписали секретний союз, спрямований проти Болгарії, до якого приєдналася Румунія, яка не бажала примиритися зі значним збільшенням території Болгарії і вимагала від неї за свій нейтралітет у 1-й Балканській війні компенсації в Добруджі.
Австро-німецькій дипломатії своїм впливом на короля Болгарії удалося розколоти Балканський союз, який розглядався нею як знаряддя Антанти, і, у першу чергу, Росії.
У ніч на 29 червня болгарські війська, які розгорнулися уздовж сербських і грецьких кордонів, раптово атакували сербські і грецькі позиції в Македонії. Однак серби перейшли в контрнаступ і 30 червня (1 липня) - 6 (19) липня завдали поразки Болгарським військам на р. Брегалниці.
10 (23) липня у війну вступила Румунія, і її армія, через відсутність болгарських військ на Півночі, безперешкодно рухалася на Софію. Важким положенням болгар скористалася Туреччина, яка порушила Лондонський договір 1913 року. 21 - 22 липня (3-4 серпня) турецькі війська почали наступ і зайняли Адріанополь.
29 липня (11 серпня) Болгарія капітулювала. По Бухарестському мирному договору 1913 року між Болгарією, з одного боку, і Грецією, Сербією, Румунією і Чорногорією - з іншої, Болгарія втратила не тільки велику частину своїх придбань у Македонії і Фракії, але і Південну Добруджу. Крім того, по Константинопольському мирному договору 1913 року між Туреччиною і Болгарією, вона змушена була залишити Адріанополь за Туреччиною.
2-а Балканська війна сприяла відходу Румунії від ворожого Росії Троїстого союзу і зближенню її з Антантою. Іншим важливим наслідком війни виявився перехід Болгарії на сторону Австро-німецького блоку, оскільки король Фердинанд І не зміг змиритися з поразкою від обєднаної армії православних держав, вирвавши свою країну з досі міцного, братерського союзу словянських народів.
Балканські війни привели до подальшого загострення міжнародних протиріч, прискоривши, усупереч волі Росії, початок Великої війни 1914-1918 років.
У ході цих війн виявився прогрес військової техніки; застосування літаків, броньовиків, підвідних човнів, радіо, підтвердилося значення масованого артилерійського і рушнично-кулеметного вогню.
У результаті цих воєн Чорногорія в півтора разу збільшила свою територію й одержала родючі райони Ново-Пазарського санджака, але від Скадарської низовини, якої Чорногорія особливо наполегливо домагалася, вона, по настоянню Австро-Угорщини і всупереч підтримці Росії, змушена була відмовитися на користь відтвореної Албанської держави.
Чорногорія ледь устигла вступити у володіння новими землями, як у 1914 році почалася Перша світова війна.
5. Остання війна і вигнання
Чорногорія разом із Сербією виступила на стороні Антанти. Король очолив Чорногорські війська.
При загальній мобілізації Чорногорія змогла виставити 26 тисяч війська проти Австро-Угорщини і 6 тисяч війська на кордоні з Албанією. Під час бойових дій Монарх активно втручався в керівництво військами, постійно вступаючи в конфлікт із сербськими керівниками Чорногорського Генштабу Б. Янковичем і П. Пешичем.
13 (26) січня 1916 року король почав сепаратні переговори з Австро-угорським командуванням про перемир?я, але згоди не досяг.
21 січня (3 лютого) 1916 року Австро-німецькі війська окупували Чорногорію і передали владу другому Найяснішому сину короля Мирко Петровичу. Саме він, 7 (20) лютого, підписав Акт про капітуляцію, визнавши над собою і країною Австро-угорський окупаційний режим. Так, Австро-Угорщина, призначивши королевича Мирко тимчасовим правителем окупованого королівства, зуміла скомпрометувати династію Негошей в очах власного народу і православних союзників.
Король Микола І по вступі ворога в Чорногорію, 17 (30) січня 1916 року був змушений назавжди залишити країну й оселитися в Біариці у Франції.
Великі держави у своїй політиці усе більш орієнтувалися на Національну раду буржуазної опозиції, що знаходилася в змушеній еміграції й у 1917 р. приєдналася до декларації південних словян на острові Корфу про державотворення сербів, хорватів і словенців. Авторитет короля, Миколи І був підірваний. Великої Росії, що завжди підтримувала династію Негошей і особисто короля Миколу, уже не існувало. Заступитися за єдиного щирого союзника не було кому. Союзники також втратили до Монарха всякий інтерес, тим більше після прийняття 20 червня (3 липня) 1917 року сербським премєром Н. Пашичем і представником Югославського комітету в Лондоні А.Трумбичем Корфської декларації про обєднання всіх південнослов?янських земель навколо Сербії, як мети Великої війни 1914-1918 років на Балканах.
Виконуюч