Становище Німеччини напередодні Другої світової війни
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
осподарських продуктів. Потрібно було лише зробити цю організацію більш компактною та встановити міцні звязки між роздрібним торгівцем та споживачем.
29 вересня 1933 року було затверджено закон про селянські спадкові наділи. Право спадкування селянських наділів згідно цього закону отримала приблизно третина селянських господарств, зокрема це середнього розміру селянські господарства (від 25 до 125 га), а також господарства чистокровних арійців. Згідно закону, право спадкування мала лише одна дитина з сімї[6;323]. Але виконання цього закону не було доведене до кінця. Справа в тому, що решта селян не були впевнені у своєму майбутньому і майбутньому своєї родини, адже їхня земля у спадок не передавалась. Окрім того, коли виставлялись обмеження на виробництво продукції, то вони в першу чергу били по малих селянських господарствах. В такому випадку необхідно було б великі господарства поділити, а малі укрупнити, розширивши таким чином кількість спадкових володінь. Разом з тим, цей закон привязував селянина до землі, навіть якщо він не хотів займатись сільським господарством[8;145].
Сільське господарство станом на 1934 рік звичайно ще не набрало своєї оптимальної форми, не зважаючи на вжиті заходи. Воно й надалі вимагало значних капіталовкладень та додаткової механізації.
Уже на початку березня 1933 року в різних містах Німеччини таких як Дрезден, Берлін та Мюнхен ряд будівель, що належали профспілкам, були захоплені загонами СА та СС і частково поставлені під контроль Націонал соціалістичного обєднання виробничих осередків (НСОВО) [6;241]. Внаслідок цих дій найбільше постраждала Загальнонімецька профспілка, яка тісно співпрацювала з соціал-демократами. Лідер цієї профспілки Теодор Лейпарт 10 березня 1933 року звертався до Гінденбурга з проханням припинити беззаконня[6;241].
Проте не зважаючи на такі активні дії СА та СС партійні функціонери НСДАП ще не мали чіткої позиції щодо профспілок. Були намагання включити профспілки до складу НСОВО, але складність полягала в тому, що робітники і службовці в більшості своїй трималися в стороні від НСДАП у березні 1933 року. На виборах до рад підприємств у березні 1933 року націонал соціалісти не набрали більшості, тому вже 4 квітня 1933 року було прийнято закон Про представництва підприємств і виробничих обєднань. Цим законом було заборонено на пів року всі подальші вибори на підприємствах і тим самим закон дав можливість роботодавцям в будь який час звільняти працівників підприємств за підозрою в проведенні ними анти державницької діяльності, не посилаючись на робітниче законодавство. Крім того, закон передбачав, що замість звільнених членів рад вищі адміністративні органи земель можуть без виборів призначати нових членів рад підприємств[7;245]. Отже, цим законом зводились до нуля результати голосування на підприємствах і стійке становище Загальнонімецької профспілки.
Незадовго після цього через створення таємного Комітету дій для захисту німецьких трудящих (під керівництвом Р.Лея та фон Мухова) було завдано вирішального удару по профспілках, що примикали до Загальнонімецької профспілки[6;243].
2 травня 1933 року загони СА та СС, керовані місцевими властями та функціонерами НСОВО захопили будівлі, бюро, банки та редакції, що належали профспілкам, майно та обладнання конфіскували. Було заарештовано цілий ряд провідних профспілкових діячів, в тому числі голів Загальнонімецької профспілки Лейпарта та Грасмана. Проте основній масі службовців було запропоновано працювати під керівництвом новопризначених комісарів від НСОВО [6;245]. Після цієї демонстрації сили в наступні дні більшість інших профспілок, таких як профспілкове обєднання Хірш Дюнкер, а також впливове обєднання німецьких національних торгівельних службовців Німецький національний союз взаємодопомоги (ДХФ) підкорились Комітету дій на захист німецьких робітників, після того, як Роберт Лей виступив 2 травня 1933 року і оголосив про обєднання колишніх профспілок в Німецький трудовий фронт(ДАФ Deutschen Arbeiter Front)[6;245]. Лише християнські профспілки внаслідок переговорів про конкордат зберігали свою незалежність до липня 1933 року, а потім були примусово включені до Німецького трудового фронту.
10 травня 1933 року в Берліні відбувся перший зїзд Німецького трудового фронту, що знаменував собою створення нової потужної організації. В структурі ДАФ знаходились дві таких організації, як Обєднання німецьких робітників (керівник Вальтер Шуман) та Обєднання німецьких службовців(керівник Альберт Форстер)[6;246]. Обидва обєднання були задумані як перші стовпи постійної єдиної організації, до якої мали приєднатися роботодавці промисловці в якості третього, а ремісники та інженери, що складали середній прошарок, - в якості четвертого стовпа. Але головна проблема заклечалась в розділених за професійним і виробничим принципами 14 і відповідно 9 окремих обєднань робітників та службовців разом з їх окремими осередками[6;246]. В якості організації прикриття служило Центральне бюро ДАФ з 11 спеціальними відділеннями, що знаходились під керівництвом Роберта Лея. В територіальному відношенні єдина організація складалась з 13 округів (очолюваних тодішніми керівниками ДАФ), які в свою чергу були поділені на райони та місцеві групи[7;341]. Звязок з партією тимчасово здійснювався не на правовій та конституційній основі, а лише завдяки тому, що Лей в одній особі обєднував ряд посад, будучи начальником штабу партійної о?/p>