Становище Німеччини напередодні Другої світової війни

Курсовой проект - История

Другие курсовые по предмету История

О Брюкнер, Крюгер, Гауенштейн.

Будучи одним з найбільших партійних функціонерів, Лей намагався посилити ДАФ. Оскільки повноваження ДАФ не були чітко визначені, то функціонери Трудового фронту дозволяли собі втручатися у справи підприємств, порушуючи закон Про впорядкування національної праці. Не зважаючи на різні протести, Гітлер, під впливом Лея підписує Постанову фюрера про Німецький трудовий фронт від 24.10.1934 року. В цій постанові ДАФ називається організацією, що обєднує всіх працівників розумової та фізичної праці, а також розширено повноваження ДАФ. Ця постанова викликала протест Шахта, Зельдте, Фріка та Гесса.

Натрапивши на опір уряду, Лей змушений був піти на поступки і в березні 1935 року підписав Лейпцигську угоду з міністром економіки та міністром праці. Ця угода обмежувала повноваження ДАФ, запобігала його самоуправству. В той же час ДАФ отримав статус додаткового підрозділу НСДАП, чим обмежувалась його самостійність з боку партії.

Таким чином ДАФ перестав бути виразником інтересів робітників, а все більше перетворювався в тоталітарну надорганізацію, яка для широкомасштабної підтримки економічних цілей режиму звязувала культурне і соціальне обслуговування з ідеологічною обробкою населення.

Разом з тим в квітні 1935 року останній раз відбулися вибори уповноважених осіб на підприємствах. Після них за наказом Гітлера на посади уповноважених затверджували без всяких виборів строком на один рік, а з 1938 року строк їх повноважень був продовжений на невизначений термін.

Згодом було суттєво обмежено свободу вибору професій та права трудящих на державне забезпечення роботою. Це стало можливим після прийняття закону Про регулювання зайнятості від 15.05.1934 року, яким скорочувався приток робочої сили до крупних міст, в яких і так вистачало безробітних, а також фактично унеможливлювався перехід робочих з сільського господарства до промисловості. Іншим законом Про задоволення потреби в робочій силі в сільському господарстві від 26.02.1935 року було санкціоновано втручання влади в існуючі трудові відносини і силоміць повернути у сільське господарство робітників і службовців, які раніше були в ньому зайняті.

Таким чином, незважаючи на те, що уряд ніби і захищав робітників та службовців, проте разом з тим багато в чому їх притісняв. Можна говорити про балансування на грані. Гітлер боявся викликати незадоволення робітників і службовців, але разом з тим хотів зберегти прихильне відношення роботодавців промисловців та підприємців Німеччини. Прийняття цих законів спиралось також на інтереси села, яке почало втрачати робочу силу і поступово занепадало.

Поряд з прийняттям закону було введено трудові книжки для всіх робітників та службовців і тим самим створено технічні умови для всеохоплюючого контролю та управління робочою силою. Почалося закріплення робочих місць. Разом з тим, організації по працевлаштуванню та страхуванню від безробіття повністю перейшли під керівництво держави.

Ще одним нововведенням було запровадження 26 червня 1935 року обовязкової трудової повинності замість колишнього добровільного найму на роботу. Таким чином управління трудовими ресурсами перейшло на якісно новий рівень і дозволило поповнювати кадри на тих підприємствах, в чіткій роботі яких держава була зацікавлена в першу чергу.

Отже, завдяки вжитим заходам, націонал-соціалістам вдалося досягти поставленої мети забезпечити стимулювання бажання німців працювати там, де вкаже держава і у потрібний момент мобілізувати значні трудові ресурси; заспокоїти хвилювання працюючого населення, які поселились після ліквідації профспілок; вдалося відновити впевненість населення у тому, що й завтра у працюючого буде робота. Незаперечним є те, що вже у 1935 році Гітлеру вдалося добитись майже повної ліквідації безробіття, а отже, і добитись успіху своєї трудової і соціальної політики. Поряд з такими успіхами втрата суспільно-політичних свобод сприймалась населенням як втрата незначна.

В цей період значно розширилась кількість різноманітних націонал-соціалістичних організацій, як наприклад Гітлерюгенд, ДАФ та інші. Це стало можливим завдяки широкій пропаганді досягнення карєрного росту через службу в цих організаціях, причому швидкого карєрного росту зі зрівнянням у правах з попередньою елітою.

Таким чином відбувся перехід від профспілок до єдиної організації, що представляла робітників та службовців Німецького трудового фронту. Це стало можливим завдяки тому, що профспілкові організації діяли розрізнено, поодинці і не вживали активних дій для боротьби з натиском націонал соціалістів. Так було вирішено чи не найголовнішу проблему для роботодавців. Власникам підприємств робітники та службовці в особі профспілок тепер не чинили спротиву. Прийняті закони дозволили роботодавцям вільніше відчувати себе при вирішенні питань встановлення тарифних ставок, виплати різного роду компенсацій та доплат. Держава ж отримала можливість ефективніше управляти кадрами, впливати на трудові ресурси, оперувати ними. Крім того, покращились стосунки між державою та власниками підприємств, що дозволило Гітлеру вирішувати питання підготовки до війни більш ефективно. Поряд з цим держава отримала можливість за допомогою різних способів втручатися в роботу підприємств та організацій, які не знаходились у державній власності.

Робітники та службовці відчули сильну руку держави, яка стала їх єдиним захисником від