Сталінський терор в Україні
Информация - История
Другие материалы по предмету История
умору "Перець", "Про журнал "Вітчизна", "Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи щодо його поліпшення" (1946), "Про політичні помилки та незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР", "Про перевірку виконання Спілкою письменників України постанови ЦК ВКП(б) про журнали "Звезда" і "Ленинград" (1947), "Про стан і заходи поліпшення музичного мистецтва на Україні у звязку з постановою ЦК ВКП(б) "Про оперу "Большая дружба" В. Мураделі (1948) та ін. Вістря усіх кампаній спрямовувалося на боротьбу з "українським буржуазним націоналізмом".
Партійні органи найбільш гостро критикували О. Довженка, М. Рильського, Ю. Яновського, І. Сенченка. Ще наприкінці війни на одному із засідань Політбюро ЦК ВКП(б) Й.Сталін вказав на "антиленінські помилки і націоналістичні перекручення" в кіноповісті О.Довженка "Україна в огні". Через кілька років виявлено "рецидиви націоналістичної ідеології" в поемі М. Рильського "Мандрівка в молодість", романі Ю. Яновського "Жива вода", повісті І. Сенченка "Його покоління". Названо "порочними" окремі твори Л. Первомайського, Ю. Смолича та інших письменників.
Буржуазною псевдонаукою 1948 р. оголошено генетику. У серпні-жовтні 1948 р. на різних зібраннях гостро критикували провідних учених-біологів, зокрема М. Холодного, Д. Третьякова, С. Гершензона, М. Гришка (Київ), І. Полякова, Л. Делоне, Є. Фінкельштейна (Харків),та ін. Учених змушували зрікатися своїх поглядів і переконань. У вищих навчальних закладах СРСР було звільнено з роботи 115 осіб, у тому числі 10 деканів, 65 завідувачів кафедр і ще 9 професорів, 23 доценти та 8 асистентів.
Ще одна наука потрактована як "ворожа" кібернетика. Вона була фактично заборонена, що на тривалий час унеможливило дослідження у визначальній ділянці науково-технічного прогресу. Ідеологічних переслідувань зазнали українські фізіологи академік О. Богомолець, професори Р. Кавецький, Д. Воронцов, М. Сиротій, Ю. Спасокукоцький та ін. за спроби захистити "метафізичні концепції" і "ревізувати матеріалістичне вчення І.Павлова".
Гостро критикувалися дослідницька і видавнича діяльність науковців Інституту української літератури імені Т.Шевченка за "помилки націоналістичного характеру", зокрема під час видання творівІ. Котляревського,В. Стефаника,І. Франка,М. Коцюбинського, Лесі Українки, а також антології української класичної поезії, в яку поряд з письменниками демократичного табору включили твори О Кониського, Олени Пчілки та інших письменників буржуазно націоналістичного табору.
Трагізм становища творця в радянському суспільстві полягав не тільки в тому, що його діяльність перебувала під жорстким контролем партійно-державних структур, а і у тому, що самі митці були знаряддям критики і розправи зі своїми побратимами. Безпідставно звинувачена І публічно спаплюжена творча інтелігенція, або, як її ще принизливо називали гнила інтелігенція, змушена була писати листи-покаяння, клястися у відданості ідеалам правлячої комуністичної партії та радянській системі загалом.
Отже, українцям ще раз нагадали, що вони живуть у державі, не зацікавленій у розвитку їхньої національної культури.
"Радянізація" Західної України
У Західній Україні продовжувалася політика радянізації, перервана війною. Основними напрямами перетворень були:
- насадження тоталітарного режиму, монополізація влади комуністичною партією. Чисельність комуністів зростала в основному за рахунок вихідців із Росії та Східної України. Чому? По-перше, західні українці не виявляли особливого інтересу до вступу в комуністичну партію. По-друге, радянська влада не довіряла місцевому населенню. Не тільки партійні органи, а й усі галузі народного господарства, освіта, наука, радянські, комсомольські, правоохоронні органи були насичені спеціалістами зі Східної України та інших республік СРСР. Унаслідок цього у жителів Західної України складалося враження, що територія знаходиться під чужоземним пануванням;
- утвердження комуністичної ідеології, боротьба проти так званого українського буржуазного націоналізму, приватно-власницької психології. Проти жителів Західної України розгорталися масові репресії, "ворожі елементи" депортувалися в східні райони СРСР.
У квітні-травні 1947 р. польський уряд здійснив операцію "Вісла" - насильницьке виселення українців (140,6 тис.чол.) з українських етнічних земель, що опинилися в межах Польщі. При цьому переслідувалася мета: 1) асимілювати українців; 2) ліквідувати бази діяльності ОУН-УПА.
- здійснення форсованої і насильницької колективізації. 1950 рік став роком суцільної колективізації. Оскільки в Західній Україні переважало селянство, опір радянській владі набув всенародного характеру.
Таким чином за кілька років Західна Україна пройшла шлях Східної, повторивши всі соціалістичні реформи.
Рух Опору в західноукраїнських землях
Населення Західної України в цілому вороже поставилося до комуністичного режиму і вело боротьбу проти нього. Цю боротьбу очолювали дві сили: греко-католицька церква та ОУН-УПА.
Ліквідація Української греко - католицької церкви
У другій половині 40-х років ліквідовано Українську греко-католицьку церкву, яка відстоювала ідею національної державності і підтримувала рух опору. Уже в грудні 1944 р. під тиском влади делегація У