Способи захисту цивільних прав у новому Цивільному кодексі України
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
носин, які отримали правовий захист з їх боку.
Римські юристи розробили цілу систему позовів, основними з яких є:
- цивільні позови, які ґрунтувалися на приписах цивільного права (jus civile);
- гонорарні позови, які були введені в систему правосуддя судовими органами;
- позови суворого права, за яких суддя повинен був дотримувати суворого припису закону;
- позови доброї совісті, у яких суддя поглиблювався у зміст договору, зясовував передусім, до чого сторони прагнули при укладенні договору;
- позови особисті (персональні), спрямовані проти особи, яка була зобовязана здійснити на користь позивача якусь дію;
- речево-правові позови (реальні), спрямовані на встановлення належності речей, тобто на захист речових прав.
Речево-правові позови, в свою чергу, поділялися на:
- реіперсекуторні позови, за допомогою яких позивач вимагав від суду відновлення порушеного стану майнових прав і намагався отримати те, що було відібрано у нього відповідачем;
- штрафні позови, спрямовані на часткове покарання відповідача. В них позивач вимагав від суду покарати відповідача штрафом;
- змішані позови, спрямовані і на відновлення порушеного майнового права, і на покарання у вигляді штрафу [18, с. 72].
- публічні (популярні) позови. Ці позови предявлялися для захисту громадських інтересів;
- позови за аналогією подавалися щодо подібних ситуацій до тих, що були захищені відомими позовами;
- фіктивні позови (позови з фікцією). Ці позови містили певну фікцію про те, що певна умова закону збережена, коли насправді вона не була дотримана;
- ноксальні позови. Це позови про відшкодування збитків при деліктах, здійснених особами чужого права або рабами без відома paterfamilias;
- позови спадкоємців. Це позови про розподіл спадкового майна [17, с. 98].
Деякі цивільно-правові відносини були захищені кількома позовами. В цих випадках наставала колізія (розходження) позовів: позивач міг вибрати позов, який був більш зручним для нього [17, с. 100].
Римське право надавало можливість і відповідачу захищатися проти предявленого до нього позову. Якщо відповідач не визнавав позову, він міг направити заперечення проти його підстави (exeptio). В цьому випадку виникали такі ситуації [15, с. 142].
- Відповідач заперечує ті факти, на яких базується право позивача.
- Відповідач наводить свої факти.
Відповідач, який необґрунтовано заперечував позов, сплачував штраф в подвійному розмірі. До позивача, що необґрунтовано предявляв позов, застосовувалися міри, встановлені суддею [16, c. 41].
Особливим засобом захисту субєктивного права була діяльність преторів. Вони здійснювали захист спеціальними засобами для поліпшення, доповнення і усунення недоліків цивільного процесу.
Види засобів преторського захисту:
- інтердикти (interdictum);
- стипуляція (stipulatio);
- реституція (restitutio);
- введення у володіння (missiones in possessionis) [16, c. 35].
Інтердикти розпорядження претора, якими він наказував вчинити дію або утриматися від її вчинення. Існувало кілька груп інтердиктів:
- інтердикти, якими заборонялися будь-які насильницькі порушення;
- інтердикти, якими наказувалося відновлення порушеного стану;
- інтердикти, за допомогою яких здійснювалося заснування нових відношень;
- інтердикти, видання яких мало за мету відновлення стану володіння.
Стипуляція це публічна обіцянка сплатити певну суму або вчинити дію, яка проголошувалася у відповідь на поставлене питання. Виділяли такі види стипуляції:
- стипуляція, яка слугувала для регулювання правильного проведення спору;
- стипуляція для забезпечення безперешкодного проведення судового процесу.
Реституція це відновлення попереднього становища. В особливо важливих випадках претор дозволяв знищувати юридичні наслідки, які наставали у звязку з тим, що він визнавав несправедливим застосування в подібних випадках загальних норм права. Для застосування реституції вимагалося дві умови: наявність шкоди у потерпілого та строк застосування (не більше року після настання юридичного факту, що дав підставу для застосування реституції).
Введення у володіння здійснювалося за розпорядженням претора для збереження певного майна або для виконання певних дій. Введення могло здійснюватися над цілим майном або на певну річ, наприклад, введення у володіння спадкового майна з метою забезпечення виконання заповідальних обовязків.
Таблиця III Законів XII таблиць найбільш чітко регламентує способи захисту цивільних прав. В таблиці VI міститься приклад визнання права, суть якого полягає в тому, що власноручно відстояти своє право на річ на судоговорінні означало накласти руку на спірну річ і в урочистих висловах відстоювати право на неї. Таблицею VIII передбачався такий спосіб захисту цивільних прав як відшкодування моральної шкоди за образу передбачався штраф у розмірі 25 асів [15, c. 150].
Римське право також визнавало право на самозахист цивільних прав і його види необхідну оборону і крайню необхідність та їх перевищення. Так, за Законами XII таблиць, якщо той, хто крав у нічний час, був убитий на місці, то нехай його убивство буде вважатися виправданим; при денному світлі, якщо він чинить опір зі зброєю в руках, слід кликати на допомогу [15, c. 151].
Проаналізувавши норми римського права, можна зробити висновок про те, що механізм захисту у Стародавньому Римі був дуже розвиненим. З дослідження видно, що принципи римського права знайшли своє відображення у ци?/p>